У ці дні на початку травня ми відзначаємо дві особливі для кожного з нас дати – День пам’яті і примирення та День перемоги у Другій світовій війні. Разом з усією європейською спільнотою ми віддаємо шану мільйонам героїв, солдатам і офіцерам, які звільнили Європу від нацизму, які в жорстоких боях відстояли наше святе право мирно жити на своїй землі.

Та чи маємо право забути про інші мільйони — тих, що гинули не лише на фронтах, про репресованих і депортованих, про ціле покоління дітей, які лишилися сиротами? Велич перемоги і гіркота трагічних втрат не обійшли жодної української родини.

Тому у цих травневих датах так тісно переплетені радість і біль, суспільне й особисте. Гордість та захоплення мужністю визволителів і вічна скорбота за нерозквітлими долями і мріями, яким не судилося збутися. Наша пам’ять про війну особлива, вона є справжньою «пам’яттю серця», яка не підвладна часу. Бо це пам’ять про найрідніших. Ми не дозволимо собі забути жодної невинної душі, загиблої у роки війни, жодного солдата, який боровся за свободу, жодне серце, яке боліло за Україну. Пам’ятаємо кожного, хто наближав для нас день миру, хто віддав за нас найцінніше.

Саме ця «пам’ять серця» дала нашому народу сили вистояти і гідно пройти через усі випробування. Спільна пам’ять про минуле робить нас сильнішими й тепер, коли війна знов повернулася у наше сьогодення. Вона є тим, що нас об’єднує, вона — застереження від повторення трагедії. Тож якими б різними не були наші політичні вподобання, будьмо єдиними в нашому прагненні миру, свободи й добробуту на рідній землі. Ми народ, який знає справжню ціну миру. Пам’ятаємо про це. І разом перемагаємо. Слава Україні!