Сьогодні особлива дата нашого національного календаря, яка заклала підгрунтя, стала предтечею української Незалежності. Рівно 100 років тому українці, розділені кордонами різних імперій, об’єдналися в одну державу. Вже тоді розуміли: сила нації у її єдності.

Свою волю жити разом у самостійній і соборній державі наші пращури закріпили 22 січня 1919 року в Акті злуки УНР і ЗУНР. Та молода республіка, на жаль, не встояла тоді у кривавому протистоянні на три фронти – проти кремлівського більшовизму, білогвардійського імперіалізму та польської експансії. Забракло не лише сили, а, перш за все, єдності і національного усвідомлення…

Ми відновили свою Незалежність у 1991-му. Та справжню ціну і цінність цього фундаментального для держави поняття, як «соборність», усвідомлюємо лише зараз. Уроки історії нам довелося засвоювати на практиці. Як нація ми пройшли непросте випробування на зрілість, і тепер твердо знаємо: соборність — це єдність багатоманітності, а не лише єдність території.

За останні п’ять років ми, як ніхто, навчилися консолідуватися перед найбільшими викликами ззовні. Нам би ще не завадило навчитися так само гуртуватися «задля» – задля економічного зростання, задля гідного майбутнього дітей, задля сильної європейської України. Не шукати розбіжностей і не розмінювати велике на дріб’язок, а єднати зусилля, щоб наша країна нарешті стала такою, якою ми її хочемо бачити.

Соборною, вільною, могутньою державою, в якій кожен громадянин почуватиметься впевнено та захищено.

Ubi соnсоrdia, ibi victoria — де злагода, там перемога, казали латиняни. Єдність завжди вартує більше, ніж відмінності. Тож нехай на шляху до нашої перемоги нам не забракне мудрості і сили духу. Бажаю всім миру, злагоди і гордості за свою державу. З Днем Соборності, Україно!