Очільник благодійного фонду “Українці переможуть” Ігор Йосипенко розповів про життя українських дітей під час війни на Херсонщині, повідомляє видання Український Південь

Ігор Йосипенко зазначив:

-У перші години Міжнародного Дня захисту дітей під час обстрілу Києва російськими військовими загинули діти. Співчуття рідним та близьким! Відтінки війни жорстокі для дитячого сприйняття. Наші діти набули статусу – діти війни.

У таких реаліях ми живемо з 24 лютого 2022 року. Бериславщина перші тижні війни. Вибухи, обстріли населених пунктів, блокада сіл, відсутність продуктів, а потім – мародерство і свавілля російських солдат в окупації. Наша волонтерська команда “Українці переможуть!” з перших днів війни намагалася підтримати родини з дітьми, аби ті не пізнали голоду, а з ним і розпачу дорослих від безсилля, доставляючи продукти в села шляхами, якими вже пересувалася ворожа техніка.

Коли всі дороги були вже перекриті на окупованій території, ми зустрічали родини з дітьми з Бериславщини і не тільки у нашому цілодобовому центрі у Кривому Розі. Ми разом, рік тому, саме там відзначали День захисту дітей, обладнавши для цього спеціальний, яскравий куточок. Там діти гралися, знайомилися, посміхалися, наповнюючи центр особливою енергетикою добра. Я зберігаю в пам’яті дитячі малюнки, які вони залишали на стіні. На них переважали синьо-жовті кольори, домівки, щасливі родини, безтурботне дитинство. Таким воно було до війни, без жахів. Діти, побачивши зло, а війна є такою, малювали свою мрію – мир у незалежній, рідній Україні.

Ми допомагали багатьом, хто виходив з окупації, знайти точку опору, набратися сил. Особливо щемливо було бачити у центрі дітей зі своїми котиками і собаками, які не покидали їх напризволяще, забираючи у далеку дорогу. Невідому і небезпечну. Сьогодні можна вже говорити і про те, як ми забирали родини з дітьми з сірих зон, недалеко від блокпостів загарбників, які, беручи в облогу село, позбавляли родини засобів існування.

Згадується Осокорівка, де був шлях понад річкою, де ми зустрічали людей, родини дітьми, які виходили пішки. Таких сіл чимало. Наша команда волонтерів після звільнення однією з перших потрапляла в населені пункти Бериславщини, аби надати допомогу тим, хто пережив окупацію. Завжди цікаво на шляху зустрічати зграйку хлопчаків і дівчат, які з українським прапором вітають “Слава Україні!”, запитуючи – пароль!

Такі вони діти звільнених територій. У них тепер свої ігри! Об’їздивши майже всі села Бериславщини, розумію, найскладніше було в окупації родинам з дітьми, бо стояло питання, як зберегти їх життя, здоров’я, обігріти, дати хліба і води, знайти засоби гігієни, що вмить все стало дефіцитом. Ми продовжуємо доставляти гуманітарну допомогу у звільнені села Бериславщини. Дорослі до таких пунктів приходять з дітьми, які занадто швидко подорослішали. Дивлячись на них, думаєш, що їм не місце на війні, там, де обстріли.

Обстріли прибережних сіл на Бериславщині стають все жорстокішими, ворог лютує. Ми після звільнення, робили все можливе, аби вивезти родини з дітьми з цих небезпечних зон, швидко реагуючи на кожне звернення. Іноді чекаючи місцевих жителів по декілька годин, допоки стихнуть обстріли. Це врятовані долі, наше майбутнє.

Евакуйована родина з села Монастирське прислала смс, яку неможливо читати без емоцій, вони дякують за врятоване життя маленьких янголят, яких нарешті вдалося вивезти у безпечне місце. Ми сьогодні боремося за життя наших дітей, за їх майбутнє. І воно буде у вільній і незалежній Україні. Нехай доля оберігає кожну дитину!