В селі ще не повна тиша. Тиша, що притаманна селам, які залишилися без людей. Тиша, яка змушує зупинитися та згадати дитинство. Але…

Автобусна зупинка, будинки, краєвиди села говорять, що тут влади взагалі нема, махновська республіка 21 століття.

Саме спостерігаючи краєвиди Миролюбівки я згадав села, в які вже не повернеться життя. На півдорозі до смерті. Невиліковно хворе українське село. Село, яке політики лікують мікстурами, коли треба робити операцію. Сум. Туга. Розпач. Dum spiro spero: поки дихаю – сподіваюсь.