Жіноча команда «Восход» із невеличкого села Стара Маячка на Херсонщині настільки стрімко увірвалася в еліту футболу України, що й досі для багатьох спеціалістів і прихильників гри мільйонів це залишається феноменом.

Як таке могло статися? Чи не блеф це? Що й казати, команда справді стала відкриттям для всіх. До того, не те щоб за підтримки керівників району чи області, а скоріше навпаки — за повної байдужості з їх боку. Добре хоч не заважали. Той же губернатор області (на той час), а за сумісництвом голова обласної федерації футболу ніяк не хотів розуміти президента футбольного клубу «Восход», керівника однойменного фермерського господарства Віктора Пунгіна. Мовляв, та створи ти чоловічу команду, виведи її хоч б у першу лігу і я підтримку гарантую. Чим мав відповісти дилетанту, функціонеру від футболу справжній прихильник гри мільйонів? Звичайно ж, тільки досягненнями, результатами виступів команди. Жіночої!

Футбольна команда, тим паче жіноча, — це щоденна виснажлива робота для всіх. Спортсменок і тренерського штабу — на зелених полях, а керівництва і адміністратора клубу — у роз’їздах та кабінетах. Багато дій залишається поза кадром: створення умов для ігор та тренувань, організація матчів і відстоювання інтересів колективу на всіх рівнях. Про нагальні питання сьогодення та несвяткові клопоти — у розмові з президентом ЖФК «Восход», депутатом обласної ради Віктором ПУНГІНИМ.

— Вікторе Олександровичу, чому Ви вирішили займатися розвитком не особливо популярного в нашій країні виду спорту — жіночого футболу?

— Із 2008 року я займався підтримкою дитячого клубу, сформованого здебільшого з подокалинівських хлопчиків. Ми періодично брали у свою команду декілька юних виконавців з Чорнянки Каховського району, де футбол достатньо розвинений, адже влітку до села часто приїжджали вихованці сімферопольської «Таврії-2». Ці хлопці суттєво додавали впевненості нашим спортсменам.

Так було до того часу, поки я не запропонував нашому тренеру з Подо-Калинівки Сергію Юдіну, який на той час уже виховував групу маленьких футболісток, спробувати створити аматорську команду. Кажу, все одно я допомагаю фінансово, а вся популярність дістається районній ДЮСШ (сміється).

По-перше, жіночий футбол — це красиво. По-друге, з досвіду нам з хлопчиками було важче працювати — це зовсім інше. Подобається дівочий підхід до виконання «бойових» завдань. Як кажуть, трохи пожалілися тренерові і далі працюють. Майте також на увазі, що у жіночому футболі ми одразу вийшли у вищу лігу, тільки-но зайшовши до першої. А в чоловічому пробитися нагору напрочуд важко.

— Чи є проблемою знайти гідного тренера для такого колективу?

— Сергій Юдін був свій, місцевий. Володимир Борщенко працював у Києві, але його там трохи відтіснили від справ. Ми провели перемовини з Володимиром, і він приєднався до команди. А Романа Заєва нам порадила федерація — коуч якраз завершив працювати за кордоном. Ми технічно зіграли на випередження, тому що через декілька днів «Житлобуд» зробив йому пропозицію. Але він залишився на Херсонщині — озвучив свої умови, і вони нас влаштували.

— Він сам займається селекційною роботою?

— Усі пропозиції щодо виконавців вносить Роман Миколайович. Тоді ми спілкуємося — або телефоном, або особисто зустрічаємося, обговорюємо кандидатури. Зараз розглядаємо можливість підписання трьох новачків: дивимося їхні виступи у запису на відео. Однозначно необхідно підсилювати атаку для отримання можливості конкурувати з харківськими командами. Ми проаналізували: більшість колективів у матчах чем­піонату забивали «житлобудам», а «Восход» поки що боїться. Звичайно, хтось з футболісток зараз не потраплятиме до основного складу, але якість гри від цього тільки покращиться, я впевнений.

— Чи є у «Восході» гравчині, яких запрошували б до збірної команди країни?

— Звичайно. І не лише головної команди України. До складу нашої збірної запрошувалися захисниця Яна Деркач і воротар Алла Герасимчук. До збірної Вірменії — Ольга Осіпян. А ось кольори збірної Казахстану захищала наша воротар Ірина Сандалова, збірної Кот-д’Івуару — захисниця Інес Барбара, Нігерії — нападниця Алуко Марія, а Камеруну — Жозефіна Нганді. Я вже говорив, що ми очікуємо на поповнення, із трьох новобранок дві будуть з Нігерії. І обидві входять до складу збірної команди країни.

— Вікторе Олександровичу, восени Вас обрано депутатом обласної ради. Чи можливі у зв’язку з цим якісь ініціативи щодо розвитку футболу?

— Як бачите, на рівні області «Восход» не в пошані, нібито ми «не свої». Та й на районному рівні нам не особливо допомагали. Якось я звернувся до керівництва райради з проханням посприяти фінансово, але на тому й каденція завершилася…
В області — тільки хокей, а у Херсоні — «Кристал». Більше фінансування нікому не надають, хоча ми і демонструємо високі досягнення у вищій лізі та розіграші кубка України.

Незабаром спробуємо внести свої пропозиції новому керівництву області — подивимося на результат.

— А як би Ви охарактеризували відносини з обласною федерацією?

— Стадіони для виступів ми шукаємо самі, сплачуємо за їхню оренду. «Восход» — чи не єдиний клуб, який платить гроші за оренду стадіону. Тому що владою ми вважаємося «чужими» як в Херсоні, так і в Олешках.

У Горностаївці, дякуючи Івану Івановичу Доценку, керівникові агрофірми «Мир», нам йдуть назустріч. А саме: безкоштовно надають готель, стадіон і харчування, бо Доценко — також людина, яка любить футбол. Але ж нам далеко їздити — домашні матчі перетворюються на виїзні. В Олешках ближче, та й місцева публіка приймає нас як своїх.

Обласна федерація інколи могла б допомагати: наприклад, свої бронзові нагороди ми ледве випросили, місяців зо три після завершення чемпіонату нам їх не віддавали, то у Києва, потім — у Херсона просили, навіть до голови облдержадміністрації Юрія Гусєва довелося звертатися. Так працює наша федерація.

Проблема в тому, що нас завжди порівнюють з чоловічим футболом, який не досягав необхідних результатів: не розуміють жіночий футбол чи не хочуть розуміти… Хоча нещодавно на Херсонщину приїжджав член комітету національних збірних команд Української асо­ціації футболу Анатолій Дем’яненко. То він сказав, що через рік жодного клубу прем’єр-ліги не буде без жіночого колективу. Тож придивлятися потрібно вже сьогодні. А поблизу нас — лише Кропивницький. Та чи захочуть вони?..

— Чи є у Вас бажання готувати підсилення для ЖФК «Восход», розвиваючи дівочий футбол?

— Готувати собі кадри — така перспектива була ще за губернаторства Андрія Гордєєва, почали розробляти проєкт. Ми планували побудувати стадіон у Подо-Калинівці на базі ниніш­нього шкільного, а також створити спортивну школу — і для хлопців, і для дівчат. А коли його звільнили з посади голови ОДА, ініціатива за­глухла. Немає порозуміння й на рівні керівництва нашої Ювілейненської територіальної громади у питанні відведення землі. Пропонували йому спорудити у Старій Маячці спортивний майданчик із штучним покриттям для міні-футболу, на якому б займалася не лише наша команда, а всі бажаючі. І що ж? Сьогодні ця ділянка землі площею 0,7 га виставлена на продаж з аукціону.

— Як до Вашого захоплення ставляться у Старій Маячці? Чи немає таких настроїв: мовляв, який футбол, краще на ці кошти надайте матеріальну допомогу нужденним і на тому все?

— Буває й таке. Але фермерське господарство «Восход» намагається не обійти стороною жодного аспекту цієї проблеми. Більшість місцевих мешканців пишаються, коли дивляться на команду на стадіоні, куди ми підвозимо людей власними автобусами, чи у прямій трансляції. Для них — це велика розрада.

Крім цього, кожного року ми проводимо свята: День сільськогосподарського виробника і День села — нагороджуємо працівників і пенсіонерів колишнього місцевого господарства подарунками. Цьогоріч через карантин нам, на жаль, не вдалося провести такі заходи.

— І останнє запитання. Два роки поспіль ЖФК «Восход» посідає третю сходинку в турнірній таблиці чемпіонату й виходить до фіналу розіграшу кубка. При цьому головний тренер команди Роман Заєв двічі визнається колегами кращим. Чи плануєте Ви трохи підтягнути умови і інфраструктуру клубу до високих результатів ваших гравчинь і тренерів?

— На побудову нового стадіону необхідно 1—1,5 року. Тож ми маємо намір зараз вийти з пропозицією до олешківського міського голови Євгена Рищука. Можливо, нам в Олешках базуватися запропонують. За минулого мера доводилося сплачувати величезні кошти, аби мати можливість демонструвати футбол перед власними прихильниками.

Якщо домовитися не вдасться — будемо робити базу у себе в селі. У будь-якому разі хотілося б усе це прискорити. В Олешках є чудовий стадіон, плюс тренувальна база у Правих Сагах. Тож вислухаємо бачення Євгена Миколайовича. При досягненні домовленостей будемо облаштовувати умови там. Підтримка глядачів в Олешках завжди колосальна.

Все одно ми сплачуємо за оренду стадіону «Освіта» у Херсоні, але не завжди можемо туди потрапити. На «Кристалі», приміром, з нас брали близько двох тисяч гривень за матч. А в Бериславі ж нас узагалі декілька разів безкоштовно приймали: була й поліція, і медицина.

 

Андрій СОКОВ, Анатолій ЖУПИНА. (Новий день, Херсон)