Як убезпечити країну від появи нових лендлордів?

Парламентські вибори відбулись, політична сила, що отримала більшість голосів, – визначена, незабаром розпочне роботу новий склад парламенту. Зважаючи на неодноразово озвучену позицію лідера партії, яка отримала монобільшість, про те, що «ринок землі потрібно буде відкривати», задекларовану готовність скасувати мораторій – з великою долею ймовірності – протягом року,питання доцільності/недоцільності впровадження ринку, яким маніпулювали протягом багатьох років, «заговорюючи» проблему, нарешті не стоїть.

Яким має бути дизайн реформи, які обмеження передбачити і які запобіжники встановити, – активно обговорюють сьогодні представники агробізнесу, органів місцевого самоврядування, інвестиційних компаній, юристи.

Бачення обмежень, що мають діяти при відкритті ринку сільгоспземель, прокоментував перший заступник керівника виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад Іван Фурсенко.

Одне з основних побоювань перед відкриттям ринку – припущення, що великі агрохолдинги скуплять більшість сільгоспземель, ще більше примноживши власний земельний фонд і позбавивши дрібних та середніх агровиробників перспектив подальшого росту. У зв’язку цим постає логічне питання: Чи потрібно обмежувати обсяг продажу сільгоспземлі «в одні руки»?

Потрібно, обмеження мають бути

Але не абсолютні, на кшталт «не більше 200 га – кожному», а відносні. Через те, що ОТГ надзвичайно різняться за площею земель, які вже передано або знаходяться в процесі передачі громадам, некоректно встановлювати обмеження фіксованим обсягом. Найменша громада в Україні сьогодні має 1 231 га, найбільша — 231 тисячу га, підходити до них з однаковою міркою – некоректно.

Логічніший формат – обмеження за принципом антимонопольного законодавства, що встановлює максимально допустимий відсоток земель, які має право сконцентрувати в одних руках бізнес, у регіоні чи громаді.

Наприклад, не більше 30−35% від площі окремої громади та 15-20% укрупненого району або не більше 0.5−1% (близько 200−400 тис га) на національному рівні.

Такий підхід створюватиме запобіжник для концентрації сільгоспземель ОТГ в однієї компанії, унеможлюватиме ситуацію, коли вона отримує надмірну владу над територією громади, запобігатиме її домінуванню у формуванні місцевої політики.

– Хто має встановлювати такі обмеження?

Основні рамки мають бути прописані в Законі про обіг сільгоспземель. Право регулювати ці рамки у той чи інший бік має бути у місцевих рад. Жоден чиновник не володіє настільки повною інформацією про кількість та специфіку земель в регіоні, як місцеві громади. Те саме стосується і нагляду за землями. Жодна посадова особа не може стовідсотково контролювати використання земельних масивів в регіоні, натомість місцева громада знає ситуацію зсередини і може ефективно контролювати власні земельні наділи.

Слід зазначити, що в більшості європейських країни місцеве самоврядування наділене функціями накладання штрафів з можливістю примусового продажу земель, у випадках їх нецільового або неналежного використання. Таким чином ділянки «шукають» ефективного господаря.

– Чи існують інші інструменти, здатні обмежити володіння та користування землею в одних руках?

Світовий досвід країн, які відкривали свої ринки, підтверджує, що одним з найдієвіших інструментів регулювання є фіскальний механізм, коли держава використовує такі інструменти як податок на перепродаж землі протягом певного часу, податкові пільги за створення додаткових робочих місць для громади тощо.

Крім того, існує додатковий економічний механізм сплати податків у відповідності до місця проживання власника земельної ділянки.

Наприклад: фермер із членами своєї сім’ї самостійно обробляють земельний масив – держава стимулює цей процес і компенсує частину податків. У разі якщо таке фермерське господарство залучає до роботи найману працю – підприємство переходить на загальну систему оподаткування. І третій варіант, коли власник земельного масиву самостійно не займається сільським господарством, а використовує виключно найману працю – до нього застосовується додаткові фіскальні механізми.

Вказане дає змогу на першому етапі впровадження обігу сільгоспземель максимально стимулювати сільське населення до самостійного використання власних земельних наділів.

За умови введення відсоткових обмежень щодо концентрації земель на національному та місцевому рівнях, доповнених відповідним податковим регулюванням, більшість страхів вітчизняних землевласників щодо появи нових лендлордів залишаться страхами, які не справдились.