Російський окупаційний уряд на чолі з ФСБшиником Єлісєєвим та адміністрація, зліплена з колаборантів, покидають Херсон. Це єдиний український обласний центр, який за майже 9 місяців Росія спромоглися захопити. Тепер же, скоріш за все, «столицю» фейкового суб’єкта федерації перемістять до Генічеська.

 

Втім, це зовсім не схоже на «жест доброй воли», аналогічний тому, яким Росія пояснювала свій відступ із Київської області. Окупанти почали масово вивозити цивільне населення. Прикриваючись евакуаційними колонами як живим щитом, вони перекидають живу силу і техніку у Херсон, тобто, посилюють свою присутність і оборону. Про ситуацію на правому березі Дніпра, мотивацію і мету російських окупантів – в інтерв’ю військового експерта Владислава Селезньова в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.

Текстова версія видання Центр журналістських розслідувань

Поки ми планували з вами ефір, Володимир Путін взяв і запровадив воєнний стан на території чотирьох окупованих Росією областей України — Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької. Що це означає і як вплине на дії російської армії і відповідно української?

З одного боку хочеться покепкувати з рішення очільника Кремля, адже воєнний стан на території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей запроваджено ще 24 лютого цього року відповідним указом президента України Володимира Зеленського. Поза тим, що нині відбувається? Буде реалізовано цілий комплекс заходів, спрямованих на посилення окупаційного режиму.

І до того російські окупанти не особливо переймалися питанням забезпечення цивільного населення. Зараз вони абсолютно в межах російського законодавства і вважають, що території тих областей нашої України віднедавна стали територією Російської Федерації. З території цих областей, скоріш за все, буде відбуватися депортація громадян України, яких фактично в примусовому порядку російська окупаційна влада має повноваження та можливості переміщувати в регіони РФ.

Якщо ми з вами згадаємо заяву міністра оборони Росії Шойгу, то ще у листопаді минулого року він пропонував у зв’язку з демографічною кризою в РФ створити 5 міст-мільйонників на просторах Сибіру. Я тоді задавався питанням: звідки ж Росія візьме людей, які будуть охочі селитися в тих містах-мільйонниках, з чого їх взагалі будуть робити? Ось вам і відповідь. Фактично зараз буде відбуватися та сама депортація, яку світ бачив 18 травня 1944 року, коли депортували мешканців Криму, в першу чергу – киримли. Нині російський уряд діє за тими ж методичками, які свого часу було реалізовано за правління Сталіна.

Наскільки вдалим буде цей проект? Я думаю, тут ключову роль гратимуть українські сили оборони. Адже я переконаний в тому, що українським військовослужбовцям абсолютно байдуже на рішення, постанови чи інші законодавчі акти РФ. Очевидно, що подальший світоустрій абсолютно залежить від ситуації на полі бою. А там наші воїни не пасуть задніх, проводять відповідні заходи контрнаступального характеру, спрямовані на деокупацію територій нашої країни, які нині знаходяться під російським контролем.

Масова евакуація має всі ознаки депортації, бо людей вивозитимуть у Росію і не даремно їм обіцяють житлові сертифікати. Очевидно, що переселення не є тимчасовим, інакше їм би не надавали постійне житло. Але для чого це російське військово-політичне керівництво робить? Яку мету переслідує?

Головне і ключове — розмивання українського середовища на тих територіях, які віднедавна Путін незаконно включив до складу РФ. Бо де три українці — там наростає український спротив. Саме для того, щоб розмити кількісний склад громадян, які зараз знаходяться під тимчасовою окупацією, щоб заполонити ці території гауляйтерами і знову понаїхавшими з інших регіонів РФ. Зробити таку собі заміну хоча б частини населення, щоб приборкати рух національного спротиву, партизанський рух.

Думаю, на цьому тлі ще один дуже важливий чинник може бути реалізований найближчим часом. Річ у тому, що ключовими транспортними артеріями, які поєднують лівий та правий береги Дніпра на Херсонщині, активно користуються російські військові. Для того, щоб виключити можливість нанесення ракетно-бомбових ударів українськими силами оборони по цих інфраструктурних об’єктах, буде відбуватися одночасний рух як російської військової техніки, так і цивільних, які будуть переміщуватися в рамках фактично депортації. Очевидно, що за таких умов наносити ракетно-бомбові удари по цих інженерних конструкціях буде неможливо. В такому випадку ми будемо наражати цивільних на ризик, а це неприпустимо для дій українських сил оборони.

Отже, ще одне завдання — використання росвйськими військовими цивільного населення як живого щита. Зараз війною Росії проти України керує людина з дуже сумнівною репутацією — генерал Суровікін. В його бекграунді – Сирія, яку він рівняв із землею; ця людина не зупинилася перед тим, як давити танками власних громадян у 1991 році біля «Білого дому» у Москві. Навіщо Суровікіну така ситуація: і воєнний стан, і «евакуація», і роздування в російських ЗМІ істерики про наміри українських військових начебто підірвати греблю Каховської ГЕС? Це йде на руку росіянам, які таким чином розширять Дніпро, знесуть з лиця землі Олешки, Голу Пристань та десятки населених пунктів по лівому берегу Дніпра. Чи буде це реалізовано?

В першу чергу, ми не маємо зважати на генерала Суровікіна як на людину, яка приймає остаточне рішення. Основні не лише геополітичні, а навіть оперативно-тактичні рішення приймає конкретна посадова особа, її прізвище — Путін. Суровікін певною мірою буде підпрацьовувати роль цапа-відбувайла, це очевидно.

Наскільки потужний командувач Суровікін, ми всі побачили на прикладі військової операції російських окупаційних військ у лютому-березні цього року під час спроби оточити та заблокувати Київ. Угрупованням військ, яке рухалося на Київ з півночі та північного заходу, керував той самий Суровікін. Наскільки вдалою була та операція, весь світ знає. Це був такий собі «акт доброї волі» з боку російського військового командування, коли росіяни накивали п’ятами з території Київської області. Отже і цього разу, я переконаний, він відпрацьовує певний кейс, який йому визначив очільник Кремля Путін, він не є самостійною фігурою.

Чи будуть задіяні сили та резерви, щоби підірвати дамбу в районі Нової Каховки? Я маю дуже серйозні сумніви. Адже незважаючи на такі заяви і тамтешніх гауляйтерів а-ля Стремоусов чи Сальдо, заяви того ж Суровікіна, навряд чи російська окупаційна армія готова покинути територію правого берега. Ресурсів в них там вистачає. Щонайменше для того, щоби тримати оборону, а, може, і намагатися рушити вперед. І ті ж мобілізовані, які призиваються в рамках «часткової мобілізації» на території РФ, в першу чергу спрямовувалися на правий берег Дніпра. Саме для того, щоби посилити бойові порядки російських окупаційних військ, які там діють.

Думаю, що бої за правобережжя Херсонської області будуть край запеклими з урахуванням того, що останнім часом російські окупаційні війська змогли більш-менш налагодити поставки через Дніпро ключових складових військової логістики. Вони мають відповідний ресурс, тож бої триватимуть, і наш контрнаступ не буде легкою прогулянкою.

Очевидно, що наші успіхи будуть здобуватися серйозними витратами. В першу чергу, артилерійських засобів, ракет до РСЗВ класу HIMARS та їх аналогів і, відповідно, навченістю, підготовленістю та забезпеченістю українського війська. В цьому контексті слід вчергове нагадати нашим глядачам про ключовий чинник, який нині працює на перемогу нашої країни, — це сталі, повноцінні, регулярні та ритмічні поставки військово-технічного обладнання від західних партнерів. Зброя, боєприпаси до цієї зброї, інше устаткування, яке пов’язане з тим, що війна входить в осінньо-зимовий період. Тут є відповідна специфіка того устаткування, обладнання, яке конче потрібно українським силам оборони. Тому війна на правому березі триватиме і надалі, бої будуть важкими.