Сьогодні в Україні відбуваються принципові зміни в сільській політиці. Акцент робиться не тільки на розвиток територій, але й на максимальне задоволення потреб та інтересів сільського населення. Причому людський фактор стає домінуючим. Для нашої країни такі підходи є новаційними.

Тому ми прискіпливо вивчаємо вдалі практики сільського розвитку успішних країн і, в першу чергу, – Сполучених Штатів Америки, Канади, країн ЄС. А також використовуємо досвід провідних експертів у цій царині, дослухаємося до їх рекомендацій.

Томас Джонс належить якраз до числа таких відомих у світі експертів. Він є професором економіки сільського господарства Університету Френка Міллера та Школи міжнародних відносин Університету Міссурі (США). Він спеціалізується на економіці розвитку сільської місцевості, аналізі економічного впливу, фінансах місцевого самоврядування. Кілька років тому він консультував уряд України у питаннях зміни політики сільського господарства та розвитку сільських регіонів. Нещодавно Томас Джонс побував у нашій країні. Він охоче відповів на запитання щодо доцільності впровадження нової сільської політики та її перспектив.

– Яка мета вашого перебування в Україні?

– Я приїхав до України задля того, щоб дізнатися, в якому контексті тут розвивається сільська політика. На основі даних, які отримаю, та з урахуванням досвіду США, Канади та країн Європейського Союзу ми разом із науковцями Університету Міссурі підготуємо рекомендації щодо реалізації політики сільського розвитку для українського уряду.

Сільський розвиток на основі лідерства громад повинен розроблятися дуже ретельно, аби відповідати умовам тих країн, де ця програма впроваджується. Наші рекомендації також призначатимуться й місцевим органам влади. Уряд повинен створити умови для відповідної роботи місцевої влади. А остання, в свою чергу, має отримати приклади успішної роботи з територіальними громадами, які теж вибирають власні стратегії. Ми сподіваємося, що зможемо надати ідеї, які стимулюватимуть їхні власні інновації.  Тому нині мені дуже важливо зрозуміти реальну ситуацію, що складається в українській сільській місцевості.

– Ви вже мали нагоду познайомитися з цією ситуацією. Як би ви її охарактеризували?

– Я бував в Україні кілька разів. Вперше – близько 15 років тому. І вже тоді вивчав можливості проведення аграрної та сільської політики. А також розглядав необхідність децентралізації влади. Відтоді у вашій країні багато зроблено. Процес децентралізації влади вже відбувається. Активно створюються об’єднані територіальні громади. Водночас треба не забувати про те, що консолідовані територіальні громади зможуть забезпечувати процвітання, якщо мають для цього необхідні інструменти, фінансування та сприятливе для місцевого бізнесу регуляторне середовище.

– Що дасть для України нова політика сільського розвитку?

– Добре обґрунтована політика сільського розвитку дозволяє місцевій владі створювати умови, які будуть привабливими для нових роботодавців, інвесторів і, що найважливіше, – для молодих людей, які отримають стимули залишатися працювати в цих громадах, облаштовуватися разом зі своїми сім’ями. Я не випадково кажу, що найліпше ці питання вирішувати місцевій владі, бо вона знає сильні та слабкі сторони своєї території, запити населення.

– Чи пов’язане успішне здійснення політики сільського розвитку зі створенням повноцінного ринку землі в Україні?

– Розвиток сільських громад найперше залежить від двох активів – їх землі та населення. Місцевим органам влади важко ухвалювати правильні рішення, якщо вони не мають упевненості в тому, яким чином використовуватиметься земля, як продаватиметься, як регулюватимуться питання, пов’язані з нею. Не менш важливим є ще один аспект. Місцеві органи влади потребують стабільної та зрозумілої дохідної бази. Її забезпечують результати праці людей, а також земельні ресурси. Поки питання земельних ресурсів залишається неврегульованим, очікуваної стійкої дохідної бази не буде.

– Проблема в тому, що чимало селян-власників землі сьогодні виступають проти впровадження земельного ринку. Що має зробити українська влада, аби він запрацював найближчим часом?

– Багатьох людей лякають пропоновані зміни, і їх можна зрозуміти. Вони не знають, яких результатів очікувати, тому вважають за краще нічого не робити. Але подальший розвиток України вимагає, щоб один із найбільших її активів – земля – був цілком доступним для економіки. Наразі такого ще немає.  Аби земельний ринок запрацював, потрібно забезпечити всіх його учасників повною інформацією. Необхідно, щоб була велика кількість покупців і продавців, а також цілковита прозорість в роботі цього ринку. Для того, щоб мати велику кількість покупців, потрібна ефективна фінансова система, яка б дозволила людям мати кошти на придбання землі. Прозорість ринку дозволить нинішнім власникам землі знати, чи отримають вони добру ціну за землю.  Якщо земельний ринок буде створений за такими умовами, якщо його механізми будуть відпрацьовані ретельно та відповідально, він не відлякуватиме потенційних продавців і покупців.

– З якими ще викликами стикаються українські територіальні громади?

– Я думаю, що Україні необхідно модернізувати державні інституції, особливо щодо розробки надійних інформаційних систем. Органи державної влади повинні бути спроможними створювати достовірні дані та робити їх доступними для громадськості на всій території.
Іншим доступним кроком є створення потужних дорадчих служб. У Канаді, Сполучених Штатах Америки, країнах Західної Європи, з якими я найбільше знайомий, процвітання можна пов’язати з поширенням освіти. Там люди навчаються впродовж усього життя. Для України також важливо надавати людям сучасні знання для розвитку. Ще одне питання. Я бачу багато підприємницьких тенденцій у Києві, деяких інших містах. Але думаю, що необхідно заохочувати підприємницький інноваційний ризик і в сільській місцевості.

– Ви побували в Кіптівській та Фурсівській об’єднаних територіальних громадах на Чернігівщині. Як ви оцінюєте перспективи їхньої роботи?

– По-моєму, члени обох громад розуміють, що ключем до успіху є їхня консолідація та підтримка місцевих лідерів. Тут усі знають один одного, тому лідерами стають ті, кому найбільше довіряють, хто здатен згуртувати людей, «запалити» своїми ідеями. В той же час думаю, що сам процес створення об’єднаних територіальних громад відбувався непросто. Люди жили й працювали в певній системі, від якої тепер мали відмовитися. У них виникало багато запитань, і не на кожне знаходилися відповіді. Перехід від централізованого управління до децентралізованого контролю вимагає налаштування не лише основних підходів, але й безлічі деталей. Має бути баланс між обов’язками та ресурсами, без цього хорошої роботи не буде. Тож процес повинен бути гнучким та в постійному розвитку.

– Політика сільського розвитку здійснюється і в інших країнах світу. Чи можна навести приклади вдалої роботи центральних та місцевих органів влади задля її реалізації?

– Кілька прикладів спадають на думку. Приміром, у Канаді створили Сільський Секретаріат. Він відповідав за підготовку рекомендацій для уряду, для прем’єр-міністра та міністрів про те, як зробити сільську політику більш ефективною. В Об’єднаному Королівстві, і особливо це стосується Англії, сільській політиці були надані пріоритети. Це означало, що кожне міністерство мало серед основних цілей своєї роботи й показники щодо сільського розвитку. У Сполучених Штатах Америки на рівні міністерств було створено спеціальну раду, де члени кожного департаменту зустрічалися для обговорення сільської політики. Аналогічні ради мав кожен штат країни, де представники федерального уряду та органів влади штату, а також органів місцевого самоврядування розглядали різноманітні питання сільського розвитку.
Думаю, в усіх випадках така увага до сільської політики була на користь.

– Що має зробити український уряд, аби прискорити впровадження нової політики сільського розвитку?

– Назву три перші кроки. Насамперед йдеться про розвиток надійного та ефективного ринку землі. Другий крок – це надійний та ефективний фінансовий ринок. Він має бути доступним не лише для тих, хто бажає придбати землю сільськогосподарського призначення та працювати на ній, але й для місцевих органів влади, щоб вони могли робити стратегічні інвестиції. Бо добре відомо, що для отримання доходів необхідно вкласти попередні інвестиції, на порожньому місці нічого не буде. А третім кроком має бути встановлення чіткої, збалансованої та справедливої відповідності між обов’язками сільських чи місцевих рад та джерелами надходжень. Механізм не запрацює, якщо, скажімо, обов’язки будуть надто високими, а надходження – низькими.

– А на що слід звернути увагу об’єднаним територіальним громадам та їхнім лідерам?

– Вони не повинні думати, що єдиною хорошою інвестицією є та, що зроблена в споруди, в дороги та інші фізичні речі. Інвестувати також потрібно в людей, у їх знання та професійні навички. Особливо це стосується молоді. Під час перебування у вашій країні в мене з’явилося багато нових ідей стосовно того, як Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та інші партнери можуть допомогти Україні в розвитку її потенціалу. Я старатимуся просувати їх.

– Як міжнародний експерт і просто як людина ви маєте підвищений інтерес до України. З чим це пов’язано?

– Однією з причин є те, що 1989 року я дуже захопився змінами у світовій політиці, зокрема, в Східній Європі. Тоді з’явилася надія, що світ стає ближчим. Тож я вирішив стати експертом саме з питань Східної Європи. Друга причина полягає в тому, що родина моєї дружини є емігрантами з Західної України. Я дуже зацікавився історією України і тим, що тут відбувається зараз. Мені хотілося б, аби мої професійні знання стали тут у нагоді. Сьогодні Україна може скористатися досвідом багатьох успішних країн світу. Я б згадав Ірландію, де мені довелося працювати 25 років тому. Вона перетворилася з найбіднішої країни Євросоюзу на успішну та процвітаючу. Ірландці мають найвищий дохід у ЄС (Ред. – з розрахунку на душу населення). У них було б цікаво повчитися.

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ, Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань