У 2025 році виповнюється 135 років від дня народження Абдулли Лятіф-заде — однієї з найяскравіших зірок на небосхилі кримськотатарської культури. Його ім’я є символом не лише творчого генія, а й жорстокої трагедії цілого покоління інтелігенції, знищеного тоталітарним режимом. Це історія про життя, сповнене поезії, боротьби та любові до рідної землі, яке було обірване кулею у дворі сімферопольської в’язниці.

Про це пише видання Радіо Куреш, інформує НОВАМЕДІА.

Абдулла Лятіф-заде

Від степу до Стамбула: становлення поета

Народившись 26 серпня 1890 року в Сімферополі, Абдулла провів дитинство у кримських степах. Цей досвід назавжди закохав його в багатство рідної мови та її діалектів. Рання втрата матері та навчання в медресе визначили його юність, а бунтарський дух призвів до виключення зі школи.

Пошуки знань привели його до Стамбула, де він занурився у світ модерної турецької літератури та нових ідей. Проте смерть батька змусила його повернутися до Криму. Саме тоді, на батьківщині, його перші вірші знаходять шлях до читача на сторінках видань великого просвітителя Ісмаїла Гаспринського.

Світоглядний злам на полях війни

Перша світова війна стала для Лятіф-заде моментом істини. Опинившись у лавах російської армії, він на власні очі побачив, як імперії перетворюють людей різних національностей на «гарматне м’ясо». Ідеї пантюркізму та панславізму, якими він колись захоплювався, втратили для нього будь-який сенс. Він зрозумів, що єдиною цінністю є людина та її життя.

Революція 1917 року відкрила нову сторінку. Лятіф-заде долучився до культурного відродження, працював редактором і друкував твори, що поєднували гостру соціальну тематику з глибоким особистим ліризмом. Він закликав не «штампувати» літературу, а творити щиро, від серця.

Творчий злет і новаторство

Найбільш плідними для поета стали 1920-ті роки. Його вірші «Омюр» («Життя») та «Шаірге» («Поетові») стали класикою. Єдина прижиттєва збірка «Єні саз» («Нова музика») побачила світ у 1928 році.

Але Лятіф-заде був не лише поетом. Він став рушійною силою мовної реформи, очоливши комітет із переведення кримськотатарської мови на латинську графіку. Він працював над словниками, відкрив для себе драматургію, а його п’єса «Весна життя» з успіхом йшла на сцені Кримського державного татарського театру.

Харизма, талант і смертний вирок

Сучасники згадували його як неймовірно харизматичну особистість. Студенти слухали його лекції про Шекспіра й Данте, затамувавши подих. «Стрункий, добре одягнений, ввічливий татарський молодий чоловік… його оливково-чорні очі приковували загальну увагу», — згадував один зі слухачів. Племінниця називала його «одним із найкрасивіших людей у світі», відзначаючи його вишуканий смак і природну красу.

Та саме такі яскраві й талановиті особистості стали першими мішенями сталінських репресій. У 1928 році розстріляли лідера кримських татар Велі Ібраїмова, і хвиля терору накрила півострів. Лятіф-заде змушений був тікати, навчався в Москві та Ленінграді, але зрештою повернувся викладати до Криму.

Це повернення стало фатальним. 19 квітня 1937 року його заарештували за стандартними звинуваченнями у «націоналізмі». Після року жорстоких тортур, 17 квітня 1938 року, Абдуллу Лятіф-заде розстріляли.

Його життя — це спалах генія, обірваний на піку. Його спадщина — це поезія, що продовжує надихати, і нагадування про ціну свободи та незнищенність людського духу.