Майже 90% респондентів погоджуються з твердженням, що Україні потрібен сильний лідер. З них повністю підтримують його – 78,9%. Водночас, 74,5% респондентів підтримують проведення всенародних референдумів/петицій/опитувань для обґрунтування та ухвалення важливих державних рішень. 90.3% впевнені, що політиків, які не виконали свої обіцянки, потрібно штрафувати. При цьому, точка зору респондентів на Заході і Сході майже не відрізняється. Такі результати соціологічного опитування презентували в Українському кризовому медіа-центрі

Соцопитування проводилося Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія» з метою дослідити поширеність популістських настроїв в Українському суспільстві.

«Ми досліджуємо явище популізму і напрацьовуємо рекомендації, як ефективно протидіяти йому. В основі запитань – наукові підходи класиків дослідження популізму. Ми запитували про ставлення до еліт, тому що в основі популізму – протистояння еліт і «простого народу». Ми у різний спосіб питали про те, хто сприймається як «ворог народу», про патерналістські настрої – що народ хоче для себе і кого вважає відповідальним», – пояснює Максим Яковлєв, директор Школи політичної аналітики НаУКМА, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології НаУКМА

Опитування відбувалося 27-23 вересня 2019 року, польовий етап – 8-20 вересня. Всього опитали 2035 респондентів зі 110 населених пунктів різних регіонів України, за винятком окупованих територій. Статистична похибка вибірки не перевищує від 3,3% для показників, близьких до 50%, 2,8% для показників, близьких до 25% або 75%, 2% для показників, близьких до 12 або 88%, 1,45 для показників, близьких до 5 або 95%, 0,7% для показників, близьких до 1 або 99%.

«Можна говорити про певну монолітність суспільної думки щодо популістичних ідей. Наприклад, з твердженням, що політики мають представляти інтереси простих громадян, а не еліти, погодилися 93,8% людей. При цьому, 84% – «повністю погоджуються». На питання, чи погоджуються люди з тезою, що політики зазвичай не розуміють, чого хочуть звичайні люди, майже 61% респондентів погодилися повністю, ще 22% – частково. Ці два питання вказують на протиріччя між тим, що люди очікують, і тим, що далі, за їхніми уявленнями, буде відбуватися», – зазначила Анна Осипчук, наукова директорка Школи політичної аналітики НаУКМА, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології НаУКМА.

63% респондентів згодні, що «важливі для суспільства рішення і закони мають ухвалюватися невідкладно, хоч би й з порушенням процедури».

Незгодні з цим – 24%. 75,9% погоджуються, що «старі політики лише розграбовують і руйнують країну».

З тезою «Я найбільше довіряю політикам-вихідцям з народу» погодилися 73,6% респондентів. У регіональному розрізі цифри відрізняються у межах 10%, найбільші – на Півдні і Сході.

83,8% респондентів, з них «повністю» – 65,3% переконані, що парламент не має права ухвалювати закони, які суперечать громадській думці.

Проведення всенародних референдумів/петицій/опитувань для обґрунтування та ухвалення важливих державних рішень підтримують 74,5% респондентів. «Водночас, така сама більшість, 74,6%, впевнені, що якщо народом на референдумі було ухвалене рішення, що загрожує конституційним правам певних груп чи меншин, то держава має стати на захист цих меншин, навіть всупереч всенародній підтримці», – зазначає Анна Осипчук.

При цьому, 63% респондентів припускають, що люди можуть прийняти помилкове рішення.

Попри запит на сильного лідера, люди здебільшого погоджуються, що за питання місцевого рівня – будівництво доріг, обслуговування лікарень тощо – відповідають органи місцевого самоврядування: їх назвали 76,4% респондентів. 14,5% вважають, що відповідальним є Кабмін, уряд або прем’єр. На президента цю відповідальність покладають тільки 5%.

84,7% впевнені, що влада приховує від простих людей багато важливої інформації. Показники за регіонами майже не відрізняються, окрім Центру, де він на майже 10% менший.

61% респондентів погоджуються з твердженням, що політики діють «за вказівками іноземних урядів та міжнародних організацій». Із Заходу на Схід кількість згодних з таким твердженням зростає, від 54% до 74%. «Це дає підстави казати про більший негативний інформаційний вплив з боку РФ на населення на Сході, нижчий рівень довіри до влади у цих регіонах та більшу розповсюдженість конспірологічних теорій», – додає Анна Осипчук. Водночас, майже 30% респондентів не мали чіткої думки з цього приводу.

61,7% погодилися з тезою про те, що політики мають безпосередньо спілкуватися з виборцями через соцмережі. За словами аналітиків, це чи не єдине питання, де відповіді суттєво відрізнялися залежно від рівня освіти: чим вищий рівень освіти, тим більше респонденти підтримують цю думку.

«Основним ворогом Української держави» найчастіше називали олігархів (53,1%), чиновників-корупціонерів (41,2%) та Росію (28,5%). На це питання респонденти могли обрати 3 відповіді з довгого переліку. На Заході Росію згадували 48% респондентів,у Центральному регіоні – 30%, Південному – 17%, Східному – 7,6%. НАТО у Східному регіоні назвали ворогом близько 10% респондентів, але ці показники за регіонами різняться у межах 2%. «Насправді це надзвичайно позитивний результат, адже ми пам’ятаємо, яке раніше було ставлення до НАТО», – зазначає Олексій Гарань, голова Правління Школи політичної аналітики НаУКМА, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи», професор кафедри політології НаУКМА.

Сформулювати запитання для дослідження, яке має на меті виявити популістичні настрої дуже складно, адже відповіді, які виглядають схильністю до популізму, можуть свідчити і про щось інше, наприклад, прихильність людини до лівих чи правих поглядів, зазначає Ірина Павленко, завідувачка відділу розвитку політичної системи Національного інституту стратегічних досліджень.

«Потрібно відрізняти ідеологію від популізму чи патерналізму. Якщо ми говоримо про ідеологію – це уявлення про те, якою має бути наша країна. Якщо ж ми говоримо про популізм – ми говоримо про технологію. Щоб відрізнити одне від іншого, потрібно розглядати усе в комплексі.

Одна з ознак популістичних настроїв – протиріччя між переконаннями, і ми бачимо, що дослідження виявило їх. Наприклад, є чіткий запит на сильного лідера. Водночас, переважна більшість українців виступає за народовладдя. Люди хочуть самі ухвалювати рішення, але й хочуть сильного лідера, який буде ухвалювати рішення і нести відповідальність», – пояснює Ірина Павленко.

«Щодо сильного лідера – важливо, що саме люди вкладають у це поняття. «В опитуваннях Фонду «Демократичні ініціативи» ми запитували, чи готові люди поступитися якимись правами чи виборами заради сильного лідера. Люди відповідають, що ні. Адже можуть бути сильні лідери як Путін, або як Маргарет Тетчер і Шарль де Голль, які змушені були рахуватися з демократичними процедурами», – зазначає Олексій Гарань.

Інші протиріччя – високий рівень недовіри до політиків і прагнення референдумів, і так само високий рівень припущення, що люди можуть ухвалювати помилкові рішення; протиріччя між переконанням, що політики керовані іноземними урядами та організаціями, і відсутністю таких серед топ-3 ворогів, окрім Росії.

Цікава особливість дослідження – що регіональні відмінності між точкою зору респондентів несуттєві, окрім запитання про «ворогів країни». «З низки питань відповіді респондентів на Заході і Сході були майже однаковими, а «випадав» Центральний регіон. Відповіді не відрізнялися залежно від віку й рівня доходу», – каже Анна Осипчук.

«У чому я бачу проблему з популізмом, на рівні загальних настроїв і нашої влади – що замість професійних рішень пропонуються популістські швидкі непродумані рішення, і ми знаємо, що непрофесіоналізм дуже часто супроводжується агресивністю. … У цьому й полягає небезпека популізму», – підсумував Олексій Гарань.