Керченські родичи чиновників українського Мін’юсту потрапили у скандал
2 березня у “368 media” та в інших українських ЗМІ, сім’я громадянської дружини заступника міністра юстиції України з питань виконавчої служби Андрія Гайченка отримала у 2014 році в окупованому Криму “російські паспорти” та співпрацює з “окупаційною владою”, інформує Асоціація реінтеграції Криму.
Йдеться про громадянську дружину Гайченка, Наталію Мільгром, батько якої Юрій Мільгром продовжує вести “бізнес” у Криму, а Едуард Мільгром був у перші роки окупації у загарбників “кандидатом у депутати Керченської міськради”.
У відкритих джерелах про дане сімейство відомостей небагато, але у 2023 та 2024 році колишній керченський “кандидат у депутати” сплив у Мурманську, як крупний акціонер у “Мурманськжитлобуд”.
А от батько цього “святого сімейства”, Юрій Мільгром, до окупації володів у Керчі фірмою “Ірбіс”, що займається здаванням нерухомості в оренду, і в 2015 році він “перереєстрував” її “за російським законодавством”.
2024 року виручка у “Ірбіс” склала 2,4 мільйона рублів, і як мінімум до липня 2022 року ця структура періодично отримувала “консультаційну підтримку” від незаконного “Кримського державного фонду підтримки підприємництва”, інші афери якого ми описували раніше.
Також у 2014-2017 роках в окупованій Керчі на Юрія Мільгрома було записано незаконну фірму “Сірбі”, яка займалася виробництвом та обробкою листового скла.
При цьому його дочка Наталія Гайченко обіймала посаду в держпідприємстві України «Національні інформаційні системи», який є структурним підрозділом Мін’юсту та власником національних реєстрів, у тому числі фізичних та юридичних осіб та їх майна. 2020 року її як співмешканку починає декларувати Андрій Гайченко.
Коментуючи матеріали журналістів, Гайченко заявив, що з 2022 року він нібито не проживає з Наталією Мільгром разом і начебто не знає про діяльність її батьків, і що вона разом із їхнім сином проживає у Польщі.
Втім, очевидно, у батька та брата цієї держслужбовця України ніколи не виникало через неї проблем із карателями агресора, що призводить до досить однозначних і сумних висновків.