Гравець національної збірної України з футзалу Ігор Корсун дав обширне інтерв’ю АФУ

В ньому він розповів про свій новий етап кар’єри в Іспанії, перспективи українців закордоном, а також про важливість представлення збірної України в цей час

– Відразу після закінчення чемпіонату світу було дуже важко повноцінно оцінити виступ збірної – всі були на емоціях, на ейфорії. З того часу пройшло вже понад два місяці. Тож за рахунок чого вдалося досягти бронзи?

– То давно вже було (сміється). Ну, по-перше, за рахунок нашої майстерності, але головне – за рахунок характеру, українського козацького духу нам усе це вдалося, я вважаю.

– Який головний чинник? Що найбільше допомогло пройти настільки далеко?

– Насправді було багато факторів, багато підстав, на мою думку. Особисто для мене важливим фактором було те, що зараз у нашій країні війна і, знов-таки, ми просто не могли інакше виступати на тому чемпіонаті.

Дуже багато людей, насамперед військових, дивилися, писали, цікавилися, як ми тут… Ми не могли грати по-іншому, віддавалися на всі 100, і тому це призвело до такого результату.

– Відразу після чемпіонату світу ти приїхав до нової команди. Як тебе там зустріли?

– Я був дуже вражений тим, як мене зустріли – максимально круто. Я не очікував, що іспанці так зустрінуть, тому що перед переходом Іспанія в плані футзалу була для мене №1. Мене там дуже гарно зустріли і виявилося, що там такі ж прості люди, як і ми.

– А взагалі, як відбувався твій перехід? Як це було, коли з тобою вперше вийшли на зв’язок, як і від кого ти дізнався про це?

– Це було після того, як збірна вийшла на чемпіонат світу, коли ми обіграли Польщу, і буквально за кілька днів мені написав агент. Тоді це все сталося, дуже швидко.

– Розкажи трішки про свою нову команду. Як пройшов етап адаптації у спортивному плані?

– Спочатку було важко, але головним чинником усієї адаптації був прийом. Я готував себе до того, що буде набагато важче, але виявилося краще, ніж я очікував.

У плані самого футзалу – були деякі аспекти – і в плані тактики, так і навіть фізичної підготовки, тому що індивідуальний захист в Іспанії потребує додаткових фізичних сил. Було трішки важко спочатку.

– А як з іспанською мовою? Я так розумію, ти взагалі не знав іспанську, коли переїжджав, чи вже трохи вчив?

– Ні, я трішки вчив, але взагалі не знав. У якихось ігрових моментах, на тренуваннях, хлопці трішки англійською мені допомагали. Також, за потреби, користувалися перекладачем у телефоні.

 – А клуб не виділяв перекладача?

– Спеціального перекладача – ні. Є дівчина-українка, вона теж допомагала. Це знайома нашого тренера. Якщо не помиляюся, вона приходила на пресконференції і перекладала деякі моменти, допомагала.

– Наскільки важко було перенести весь побут з України в Іспанію? Як проходила адаптація в побутовому плані?

– Для мене це не було важко, насправді, тому що, знову-таки, іспанці в усьому допомагали. Наприклад, нам потрібно було вирішити якісь питання з документами – приїжджали менеджери команди, забирали нас від самого будинку, відвозили, всюди за руку водили і повністю допомагали.

– Які у команди задачі на сезон?

– Задачі там – вигравати кожен матч.

– Вдається поки?

– Важко насправді, бо дуже конкурентний чемпіонат, і не знаєш, де виграєш, де програєш, тому стоїть завдання набирати три очки у кожній грі.

– А яка філософія гри у головного тренера? Наскільки важливі тактичні аспекти і чи сильно відрізняються від України?

 – Від України, на мою думку, відрізняється динамікою, дуже багато руху. Ми граємо тільки 4-0, без стовпа. Ну і знов-таки, захист там повністю індивідуальний – і на стандартах, і під час ведення гри. Все індивідуально.

– Чи є в Україні фахівці, які тренують у стилі, наближеному до іспанського? Чи таких в Україні немає?

– Це дуже важко порівняти, тому що, на мою думку, в нас, українців, зовсім інший менталітет, ніж в іспанців. Як на мене, вони навіть трішки простіше ставляться до того всього. А ми тут в Україні в якихось моментах, у плані футзалу, навіть накручуємо себе. Це моя думка.

– Є таке, що в Україні грають насамперед на перемогу, а в Іспанії ще присутній елемент шоу? Чи там також усі зациклені на результаті?

– Ну, знов-таки, в Іспанії високий рівень гравців – як індивідуальний, так і командний. Насамперед стоїть завдання здобути три очки, але, знов-таки, там тільки атакувальний футзал, ніхто не грає від оборони. Завжди атака, завжди пресинг – це додає матчами видовищності.

– Кілька слів про твоїх нових партнерів. З ким найбільше подружився, з ким найбільше спілкуєшся? І загалом про їх рівень гри.

 – Всі хлопці круті, нічого поганого не можу сказати. Спілкуючись з усіма, на даному етапі мені, напевно, трішки легше спілкуватися не з носіями іспанської мови. З бразильцями трішки легше, тому що вони теж не є носіями і перебувають на якомусь етапі вивчення іспанської мови.

Також з японцем Кокоро більше спілкуюсь. Напевно, через те, що я трішки краще розумію їх. А так – спілкуюся з усіма, немає ніяких проблем.

АФУ фактори, за рахунок чого він вийшов на такий рівень.

– Напевно, головний фактор полягає в тому, що кожна гра в Іспанії відчувається як свято. Люди з задоволенням чекають вихідних, щоб піти на матчі. Потім – дуже високий рівень команд і конкуренція в чемпіонаті.

– Довгий час в Іспанії не було українських гравців. Зараз лише ти і Микола Микитюк переїхали. Що б ти порадив іншим українським гравцям, які прагнуть піднятися туди?

– Насправді зараз у багатьох хлопців є шанс поїхати туди, тому що Україна здобула гарний результат на чемпіонаті світу, і багато людей з Іспанії цікавляться українськими футзалістами, це я точно знаю. Це дуже важкий крок. Я б радив не боятися його – якщо шанс є, потрібно максимально його використовувати. Буде важко, але інакше не вийде.

– Не було такого, щоб тебе питали про інших українських гравців?

– З хлопцями ми спілкуємось часто. Вони знають, цікавляться, хто ще з України може приєднатися.

– Тебе не було на матчах з Чехією. Слідкував за ними?

– Так, слідкував, дивився.

– Як тобі гра без тебе?

– Головне – перемога. Були викликані молоді гравці, і вони непогано себе проявили.

– Майбутнє у хороших ногах, так?

– Сподіваюся, що так.

– У тебе насичений календар. Виклик у збірну для тебе – це чергова гра чи щось більше?

– Насамперед це честь країни, тим більше в такий час. Коли я отримав запрошення в збірну, я мав розмову з тренером. Він сказав, що не дуже хоче, щоб я їхав, бо попереду складні матчі, до яких потрібно готуватися. Але я пояснив йому, що бути здоровим і не їхати зараз у збірну – це неправильно. Зараз, в умовах війни, кожному футзалісту має бути честю представляти країну.