Телефонний дзвоник з самого ранку – почалася війна. В це було важко повірити, але в місті було чутно вибухи і багато диму. Так почалася війна для депутата Суворовської районної в місті Херсоні ради, бійця Херсонської тероборони Юрія Воличенка.

Юрій Воличенко старший солдат 192 Батальйону «Херсон» 124 бригади ТрО

Не можемо в матеріали опублікувати відео та світлини тих подій так як за словами пана Юрія, коли він перебував в окупації, то заради безпеки прийшлося знищити всі відео та світлини тих подій.

24 лютого 2022 року. Як ти застав цей ранок?

Юрій розповідає, що на початок відкритої агресії росії на Україну він вже був на контракті в херсонській теробороні, саме з 18 лютого.

Він згадує, що саме 24 лютого повинні були відбутися стрільби.

Ранок 24 лютого запам’ятався назавжди, каже Юрій. Зрання був дзвіночок, подзвонив хтось з наших і сказав – почалася війна.

« В усе все це було важко повірити, хоча були певні передумови до цього, але не вірилося до останнього»,- розповідає Юрій.

«ЗАЧИНЕНІ» ВІЙСЬКОМАТИ…

Розповідає Юрій Воличенко

Зранку я вийшов з дому, коли Херсон був в диму. Зібралися ми у військкоматі на провулку Спартанському. Тоді вже туди підходили люди, збиралися. Але ми там дуже довго збиралися. Пів дня десь… По обіду ми стояли у військкоматі, а потім поїхали на своє ППД (Пункт Постійної Дислокації – редакція) школа у селищі Наддніпрянське.

Кажуть, що 24 лютого військкомати в Херсоні були зачинені?

Можливо після обіду військкомати і зачинили і звісно там нікого не було. Просто після обіду 24 лютого не було жодного сенсу там нам знаходитися, бо могло кожну хвилину прилетіти. Можливо хтось думає, що то була зрада, але це не так.

Далі Юрій продовжує розповідати про перші години війни

Частина нас поїхала зі зброєю, але зброї майже не було, бо росіяни вже бомбили склади. Залишилося тільки стрілецька зброя. Ми розвернули ППД на Наддніпрянському, почали піднімати списки, обдзвонювати людям, та оформлювати їх.

Зброю видавали відразу. Були випадки коли зброї не вистачало, давали один автомат на двох. Патронів було мало. Формували роти і відразу відправляли їх на Антонівський міст. Ввечері вже з’явилися в нас двохсоті та трьохсоті.

АНТОНІВСЬКІЙ МІСТ

Ввечері 24 лютого ми приїхали на Антонівський міст для захисту міста. І були там до самого рання. Сонце встало, світанок і ми тоді знімалися з позицій. Ми вже не могли там знаходитися.

Там же не було не окопів ні захисних споруд?

Так. Там нічого там не було. Фактично гола місцевість. Коли ми відступили, то російська армія по об’їзній дорозі пішли на Миколаїв. Вони вже поперли туди. Вони не хотіли заходити в місто, бо їм треба було йти на Миколаїв. В них завдання було швидко прорватися на Миколаїв-Одесу. 24 лютого на мосту багато людей було, стрелкотня була, танки стріляли, авіація тощо.

На самому Антоновському мосту ви де саме були?

Ми були на кільці, перед мостом на розв’язці, що веде в місто та на об’їздну дорогу в напрямку на Миколаїв.

Хто разом з вами був 24 лютого на Антонівському мосту?

Там по ходу була якась частина нацполіції і бійці ЗСУ теж були. Вони прикривали відступ своїх з лівого берегу. Після цього всі наші війська пішли по об’їзній у бік Миколаєва. В принципі в місті тоді вже нікого не було. Всі все покидали, поліція, СБУ і так далі виїхали. Прикордонники також все залишили і виїхали на Миколаїв.

Вони що виходить з ранку вже пішли?

Так з ранку. В місті до обіду вже нікого не було. Залишилися тільки тероборона, частково зустрічалися наші ЗСУшники, але їх було мало і скоріш за все вони просто прикривали своїх, які відступали. Також на Антонівському мосту була якась частина нацполіції.

Скільки приблизно було людей 24лютого?

Ми за ніч зібрали цілий батальйон, це приблизно 500 чоловік. Половина цього батальйону потім десь поділася, зникла.

Скільки на Антонівському мосту було поранено та вбито тероборонівців?

Точна цифра мені невідома. Тай важко було тоді все це фіксувати. Але те що я знаю 100%, то два три людини було вбито. Також з наших там був ротний поранений, його евакуювали, а загиблих ми навіть не могли забрати.

ЧИ ГОТУВАЛОСЯ МІСТО ДО ОБОРОНИ?

Виходить, що захист міста ніхто не готував? Не було підготовки до захисту жодної?

На думку Юрія в місті не було ніякого плану оборони. Сам батальйон станом на 24 лютого існував здебільшого на папері. «Тому ми і збирали людей в день війни. І тих, хто зранку приходив ми записували і вони вставали у стрій», – каже Юрій.

Була можливість і блоками перекривати дороги на підступах до міста, але наказів таких не було.

Місто не готувалося до оборони?

Так місто не готувалося до оборони, не було навіть чим обороняти місто. З автоматами і «коктейлями молотова» це просто всім загинути і все. Повторити Бузковий парк, але в масштабах міста. Взагалі команди незрозумілі були.

Можливо самі командири не знали що робити, бо не мали військової та бойової практики?

Згоден. Командири скоріш за все опинилися в ситуації, що вони самі не знали, що робити. І для них ця війна була також в перший раз. Взагалі в нас бойових офіцерів небагато було. Всі інші після інститутів, навіть в армії не служили. Тому треба зважати на такі обставини.

25 ЛЮТОГО

Під мостом всю ніч шли бої. На ранок все затихло. Це був перший день, потім ми перейшли в школу села, що поруч з Наддніпрянським, наче Молодіжне Там вже була артилерія та їх авіація і нам добре написали. В цьому районі також працювала наша арта. Потім почала прилітати отвєтка і ми теж звідти пішли. Командування дало наказ-розходитися.

Був наказ просто розбігатися?

Так. Наказ був такий – переодягайтеся в цивільний одяг і розходьтеся. Нам не дали навіть власні речі забрати. Зі зброєю теж була невтішна картина. Люди після цього наказу почали просто кидати автомати і уходити. Тому мені дали навіть два автомати. І мені прийшлося з ними відходити. Хто пішки відходив, хтось на автобусах, а ми на машинах виїхали. Коли ми виїхали, то потім нам прийшлося повернутися, бо нам не дали забрати з собою навіть документацію.

Ми зрозуміли, що всі документи залишилися там і нам прийшлося повертатися, хоча ту територію ворог вже щільно обстрілював. Забрали документацію і знов поїхали в Херсон. Це все було вже 25 лютого.

Подальша доля цих паперів?

Коли ми знаходилися безпосередньо в окупації в Херсоні, ми знищили ці документи, щоб вони не потрапили до рук ворога.

Ви розійшлися і що не було наказу відступати наприклад в Миколаїв?

Не було такого наказу. Був наказ розійтися до особливого розпорядження. Щось таке. Потім ми зібралися в Херсоні. І інтернаті на Кулика. Зібралися і сиділи чекали. Чого чекали-невідомо. Командування мовчало. В принципі очі ми розставили на підходах до міста. Інформацією про дії ворога ми володіли.

світлини фейсбук Юрія Воличенка

ІНТЕРНАТ НА КУЛИКА

Як розповідає Юрій після 25 лютого, коли саме він не пригадує отримали команду зібратися в інтернаті на вулиці Кулика в Херсоні.

Перебували там хлопці до 1 березня, до того як отримали наказ розійтися до особого розпорядження.

Як згадує Юрій, командування видало наказ перевдягатися і розійтися.

Юрій продовжує

Такий наказ був наданий вдруге і це людей дуже обурювало. Незрозумілі були команди. Люди рвалися у бій.

Юрій пригадує, що в ці дні разом з ними знаходився і колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко.

«Віддати належне йому треба», – каже Юрій.

Продовжує: Хлопці в розмовах виказували йому шану. Тихий такий. Допомагав постійно всім.

Що відбувалося після першого березня?

Якась частина хлопців, що давала бій окупантам біля ТРЦ «Фабрика» та інша частина хлопців пішли на Миколаїв. Деякі групи наших пішли на Миколаїв ще з Молодіжного 25 лютого. Разом з частинами ЗСУ. Вони пішли з ними, бо зрозуміли, що в Херсоні вже немає чого робити. «Частина відійшла і долучилася до миколаївців, ЗСУ, тероборони і захищала тоді Миколаїв», – пригадує Юрій.

БУЗКОВИЙ ПАРК.ТРЦ «ФАБРИКА»

Перейдемо до найтрагічнішої сторінки оборони нашого міста звитяги хлопців у Бузковому парку. Йти захищати місто в Бузковий парк, це була особиста ініціатива хлопців, чи був наказ?

Висуватися в район ТРЦ «Фабрика» і Бузкового парку були накази, але хто саме надавав їх я не знаю.

Юрій продовжує:

Була команда вийти до Бузкового парку для оборони міста. Тільки чия саме була ця команда, мені невідомо… Це треба безпосередньо у ротних, керівництва батальйону і бригади питати.

Одна частина хлопців приймала бій на Фабриці. Іншу частину відправили у Бузковий парк.

Там були гарячі хлопці. Коли ми знаходилися в інтернаті, хлопці рвалися у бій, хоча достатньої кількості зброї в нас не було. Також тоді нам дуже багато допомагали волонтери, і було якось неприємно на душі, шо ми тут просто сидимо, а нам несуть продукти, бензин, ліки, одежу тощо. Тож хлопці і рвалися у бій. Саме ввечері частину нашого батальйону відправили на Фабрику, а частину відправили на Бузковий парк.

Юрій пригадує:

Нас також, коли вночі пошикували і захотіли направити на якийсь об’єкт, але потім щось змінилося і ми розійшлися і знов сиділи чекали.

Я спілкувався з хлопцями які безпосередньо були в цьому Бузковому парку, які досі з нами воюють, вони кажуть, що людей положили. Хлопці казали, що їх відправили на місцини в якій не було шляхів відступу, а це безглуздя. Їх так розставили, що вони перетворилися на мішені, які не мали шляхів відступу. Тому так багато хлопців там загинуло.

ОКУПАЦІЯ. СПРОТИВ. ВИЇЗД НА ПІДКОТРОЛЬНУ ТЕРИТОРІЮ

Після 1 березня Юрій залишився в місті і перебував в окупованому Херсоні до квітня. «Якась така ситуація була, незрозуміла. Ми не знали, що робити», – каже Юрій.

Він розповів, що вони з іншими хлопцями з тероборони організовувалися через месенджери, списувалися, збирали інформацію, передавали своїм командирам і так далі.

Юрій пригадав один цікавий випадок, який стався з хлопцями з херсонської тероборони в окупації.

Ми збиралися в гаражі у однієї людини і там був турецький прапор. Потім ми пішли звідти, а місце хтось здав. Невдовзі на пропагандистських змі почали показувати ролік, що типу знайшли схрон нацистів з турецьким прапором.

Зрадників багато було в місті?

Конкретних не дуже, а тихі колаборанти були.

ЗЛИТІ СПИСКИ ТЕРОБОРОНИ

Потім нас злили так круто. Я про затримання одного з командирів нашої тероборони і відео з ним і також публікацію списків тероборонівців Херсона.

Ми кожного дня передивлялися всю інформацію про Херсон, всі телеграм канали дивилися і наші і російські теж. Одного разу ми побачили відео де повністю списки нашої ТрО були опубліковані.

До речі це списки – це «штатка» наша, вона скоріш за все була ще до вторгнення злита, бо це був чорновий варіант і вони робилися коли наша бригада ще тільки формувалася.

Там знаходилися люди на посадах, але попередньо. Вони після вторгнення були на зовсім інших посадах, а саме ця попередня інфа вже була у кацапів.

Виходить, що ці списки були злиті ще до 24 лютого?

Вони були злиті раніше. Ким злиті, теж невідомо. Там же були наші контакти, телефони тощо.

Юрій згадує, що потім прийшлося ховатися від кацапів. Ховалися і на горищах і в підвалах, гаражах тощо.

Потім почали пропадати люди, наші кадрові офіцери і так далі, окупанти почали полювання за нами. А виходити команди немає.

Я списувався зі своїм командиром, той казав, команди виходити я не можу дати, але треба виходити з міста. Тому я вирішив виїжджати з міста, разом з родиною.

Виїжджав я на Пасху через Давидов Брід.

Після того як я виїхав, то пішов до своїх в наш тербат і все літо ми були на Миколаївщині.

Було нас чоловік 8 які вийшли, і ми разом з іншими тероборонівцями діяли як зведена рота виконуючи функції батальйону. Потім нас відправили на відновлення там вже провели донабір людей. Зараз в нас вже мабуть більше одеситів ніж херсонців. Потім нас відправили на Схід України.

Питання які я не міг не задати і хотів почути думку людини, яка була в епіцентрі тих подій і особисто бачила, що відбувалося в Херсоні 24 -25 лютого.

Твоя думка. Херсон зливали?

Скажу так. Якщо місто не готували до оборони, то яка може бути відповідь. Але тероборона, ЗСУ інші силовики, хто залишився, намагалася обороняти Херсон. Боронили місто як могли і до останнього.

Як ти вважаєш, якби зірвали Антонівський міст це б зупинило наступ орди?

Так, зупинило б. Пригадую, що тоді хтось з військових казав, що не було навіть чим той міст взірвати, а треба було. Були одні автомати, а вибухівки ні.

Спілкувався Тарас Бузак