Демократія участі як спосіб контролювати владу. Як це працює?

07.11.2017
1029

Чи можуть громадяни реально впливати на владу? Це питання гостро постало після Революції Гідності 2014 року. Українці не зупинилися на вуличних акціях та постах в соціальних мережах та почали шукати інші механізми. На щастя, довго шукати не довелося, адже всі вони прописані в українському законодавстві та мають назву місцева демократія (або демократія участі, далі ДУ). А на місцевому рівні процедури демократії участі регламентуються Статутом територіальної громади.

Життя країни після Революції Гідності продемонструвало значне зростання інтересу громадян України до співпраці із владою – як через їх безпосередню участь (необ’єднана громадськість) у вирішенні місцевих питань, так і через діяльність інститутів громадянського суспільства (ІГС, об’єднана громадськість).

Форми безпосередньої участі мешканців у формуванні та реалізації місцевої політики – це індивідуальні та колективні звернення громадян, петиції, публічні консультації, загальні збори та конференції за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання та ін.

ІГС, через діяльність яких мешканці захищають свої права, реалізують свободи, задовольняють потреби та інтереси – як свої, так і певних соціальних груп, – це громадські та благодійні організації, органи самоорганізації населення (ОСНи), професійні, творчі спілки, релігійні організації та ін.

Для ефективного застосування механізмів місцевої демократії, крім законодавчої бази та готовності влади до співпраці, треба забезпечити компетентність і готовність до діалогу з владою самих громадських активістів та належний розвиток ІГС, що займаються питаннями демократизації і розвитку українського суспільства.

Сучасне українське суспільство через Революцію Гідності дало потужний поштовх впровадженню механізмів демократії участі. Відбувається посилення суспільного запиту на особисту участь у виробленні управлінських рішень, готовності брати на себе відповідальність, співпрацювати з іншими задля досягнення суспільно значущих цілей, жертвувати на громадську справу.

Громадяни хочуть контролювати діяльність влади, вимагають, щоб їх думка була врахована, а чиновники звітувалися про свою роботу. Сьогодні громадянське суспільство часто випереджає політикум за рівнем усвідомлення відповідальності та має потужний інтелектуальний потенціал. Указом Президента України від 26.02.2016 було затверджено Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки 4 . Держава розглядає становлення громадянського суспільства як основу народовладдя і прагне створити належні умови для ефективної взаємодії держави, ІГС та бізнесу.

Інструментом побудови нового суспільства може бути лише держава, точніше, демократична держава. Місцева демократія є основою демократі, і від рівня її розвитку та практичної реалізації у відповідних територіальних громадах сіл, селищ, міст залежить і рівень реалізації важливих демократичних процесів, що відбуваються в державі.

Нормативно-правову базу участі громадськості у вирішенні питань місцевого значення складають міжнародні акти, обов’язковість яких в Україні визначена законодавчо, норми Конституції та законів України, інших актів законодавства та локальні нормативно-правові акти (НПА), прийняті на рівні місцевих органів виконавчої влади та органів МСВ.

Існує декілька видів владно-громадської взаємодії, на яких застосовуються різні форми громадської участі.

На нульовому рівні взаємодія між владою і громадою взагалі відсутня. Така ситуація зараз досить розповсюджена в Україні і веде, як правило, до зниження ефективності діяльності влади і зростання соціальної напруженості у громаді.

За цих умов громадськість всіляко намагається звернути увагу влади на існуючі в суспільстві проблеми, вважаючи її корумпованою і непрофесійною. Це відношення проявляється через участь громадськості у мирних акціях (які можуть перерости і в немирні), через волонтерський рух, участь у створенні та діяльності громадських об’єднань, ОСНів, благодійних, релігійних, профспілкових організацій, творчих спілок, які намагаються самотужки вирішувати людські проблеми, та місцеві референдуми.

На першому рівні взаємодії влада інформує громаду про свою діяльність, надаючи їй відповідну інформацію за допомогою ЗМІ, веб-сайтів, прямих зустрічей посадових осіб з людьми, що веде до зростання поінформованості громадськості, кращого розуміння нею дій влади та відповідно до зростання довіри. Цій меті слугують, певною мірою, і загальні збори, конференції членів територіальної громади за місцем проживання, публічні консультації, в ході яких представники влади доводять до громадськості свою позицію, розповідають про свою діяльність і наміри.

На другому рівні взаємодії влада отримує інформацію від громади щодо ступеня задоволеності основних соціальних потреб та проблем, які найбільшою мірою турбують населення, про відношення людей до прийнятих актів і проектів цих актів.

Усе це сприяє підвищенню обґрунтованості актів і дій органів влади, зростання у громадян відчуття сопричетності. Цій меті отримання зворотного зв’язку слугують загальні збори, конференції членів територіальної громади за місцем проживання, консультативні опитування, індивідуальні та колективні звернення жителів, електронні петиції, публічні консультації.

На третьому рівні взаємодії за ініціативою влади здійснюється як інформування громади, так і консультації з нею (прямий та зворотній зв’язок). Цей вид взаємодії можна охарактеризувати як діалог і його результатом є зростання продуктивності дій влади, включеності та поінформованості громади, що веде до їх кращого взаєморозуміння. Цій меті можуть слугувати громадські обговорення, громадські слухання, а також участь громадськості у створенні та діяльності ОСББ, чому місцева влада останнім часом приділяє особливу увагу.

На четвертому рівні взаємодія відбувається у формі взаємної участі: з одного боку представників громади та її інститутів ‒ у діяльності органів влади, з іншого ‒ представників органів влади ‒ у діяльності ІГС. Результатом цього є взаємне сприяння кращому виконанню владою і громадою своїх конституційних обов’язків. Ці види владно-громадської взаємодії відбуваються через місцеві ініціативи, через участь громадськості у роботі органів публічної влади, участь у створенні та діяльності ОСНів, консультативно-дорадчих органів при органах влади.

На п’ятому рівні взаємодії регулярний діалог і взаємна участь перетворюється на систему спільних дій, спрямованих на вирішення пріоритетних проблем громади, результатом чого є підвищення ефективності спільного розв’язання цих проблем та солідарна відповідальність влади і громади за стан справ у суспільстві. На цьому рівні взаємодії дедалі поширюється участь громадськості у бюджетному процесі, у місцевих толоках, які зазвичай проводяться спільними зусиллями місцевих активістів із владою.

Тут можна навести чимало прикладів участі громадськості у міжсекторній співпраці з органами публічної влади та комерційними суб’єктами – такими, як соціальне замовлення і різні види ДПП.

На шостому рівні взаємодія здійснюється у вигляді запиту на публічну інформацію, звернення ІГС стосовно аналізу актів або діяльності органів влади з метою проведення громадської експертизи та громадської антикорупційної експертизи чинних актів або проектів суспільно значущих актів, громадської експертизи діяльності органів влади. Цей вид взаємодії має ознаки громадського контролю, зокрема, громадської експертизи і забезпечує підзвітність та підконтрольність влади громаді, зниження рівня корупції у владі. Цій же меті слугують і громадські слухання.

І нарешті, на сьомому рівні взаємодії реалізується одне з головних конституційних прав громади як основного суб’єкта і носія влади – право на формування нею органів влади шляхом прямих виборів або самостійного ухвалення рішень на референдумах. На цьому рівні забезпечується найбільший вплив громади на владу. Тут наступає певний «момент істини», коли громада з особливою гостротою усвідомлює свої інтереси, а влада – свою відповідальність перед людьми за їхнє задоволення.

Як видно з вище описаного, механізмів ДУ багато, але ми розпочинаємо серію публікацій про ті процедури, які прописані в статуті Херсонської територіальної громади та які вже успішно реалізуються на сьогоднішній день або плануються реалізувати незабаром. Це:
• Загальні збори, конференції членів територіальної громади за місцем проживання
• Місцеві ініціативи,
• Громадські слухання,
• Громадські ради,
• Електронні петиції,
• Органи самоорганізації населення,
• Громадські експертизи,
• Громадська антикорупційна експертиза.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Впровадження механізмів демократії участі – шлях до вирішення проблем та подолання конфліктів”, що впроваджується на Херсонщині Причорноморським центром політичних та соціальних досліджень спільно з Херсонською обласною організацією Комітету виборців України за підтримки Посольства США в Україні.