Не вщухають пристрасті навколо розірвання контракту і звільнення з посади головного лікаря Голопристанської ЦРЛ Леоніда Бритвіна. Таке рішення прийняла двадцята сесія районної ради сьомого скликання ще 29 березня ц. р. У громаді району поступово вирізьбилося три варіанти розвитку подальших подій: перший – відновиться, адже на час звільнення перебував на лікарняному; другий – відкупиться, адже у лікаря-мільйонера є така можливість; третій – сам винен, що занапастив медичну галузь у районі.

Реагування головного лікаря на своє звільнення не забарилося – він і справді звернувся з позовом до суду про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Справа повинна була розглядатися 10 травня суддею Голопристанського районного суду А.А. Охтень, пepeдає Олeшки.сity

Але до розгляду справи по суті діло не дійшло: адвокати позивача заявили відвід судді, оскільки її помічник В.М. Томенчук є близьким другом (кумом) голови районної ради В.О. Соловйова. Аліна Андріївна з цим не погодилася, відхилила відвід судді за необґрунтованістю. І мала для цього всі підстави. По-перше, рішення про розірвання контракту і звільнення з посади головного лікаря приймалося колегіально – більшістю голосів депутатів районної ради, а голова районної ради лише підписав це рішення, не приймаючи одноосібно будь-яких рішень, визначених Законом як рішення ради.

По-друге, у свою чергу, помічник судді не приймає жодних процесуальних рішень, а самі судові рішення ухвалюються у нарадчій кімнаті, де ніхто, крім складу суду, не має права перебувати. Таким чином, посилання позивача на можливу упередженість суду є лише припущенням або вибриками хворобливої уяви.

Є і третє. Цивільний процесуальний кодекс України стверджує: суддя не може розглядати справу і підлягає відводу, якщо він є членом сім’ї або близьким родичем учасників судового процесу. Мова йде про чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, членів сім’ї або близьких родичів цих осіб.

Підкреслимо: мова йде про родичів судді і жодного слова немає про помічника судді. Бачте, як на наших очах створюється прецедент, яким потім керуватимуться судді! Що ж, може, хоч таким чином прославимося!

Та позивачі добилися головного: зародився конфлікт і справу для його вирішення було передано іншому судді, М.А. Данилевському. Після детального вивчення справи той погодився: справді, формальні підстави для відведення судді А.А. Охтень відсутні. Але прецеденти! Вони знайшлися у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у Бангалорських принципах поведінки суддів, у практиці Європейського суду.

Слово «друг», «близький товариш» або «кум» ніде не згадувалося, але «розгляд справи суддею Охтень А.А. може викликати у сторін по справі та інших сторонніх спостерігачів вигляд упередженості судді, що може завдати шкоди авторитету правосуддя». І суддя М.А. Данилевський вирішив задовольнити заяву представника позивача, відвести суддю А.А. Охтень від розгляду даної справи. Давно відомий принцип перестрахувальників: «Як би чогось не трапилося!».

Та якби це дійсно було зроблено на користь правосуддя та його авторитету, ніякого лиха б цьому не було. Але давайте спробуємо розібратись у дійсних мотивах Леоніда Васильовича.

Суддя Охтень А.А., що мала розглядати справу, у результатах її розгляду не зацікавлена та навряд чи погодилась би на певний “компроміс” із позивачем з огляду на нещодавно висвітлену у мережі інформацію про відкриття щодо неї дисциплінарного провадження. Про результати розгляду цієї справи поки що інформація відсутня, проте додержання норм законодавства – кращий шлях у її випадку. Тож, «домовитись» з цим суддєю шансів дуже не багато. А можливо і не вийшло, тому і з’явилася безпідставно надумана заява про відвід.

Але вихід є! Справу потрібно передати іншому, більш «лояльному», «зговірливому» судді, який зможе із закритими очима постановити потрібне лікарю-міліонеру судове рішення. Тож, позивач буде відводити суддів, аж поки не перейде справа до судді, який з певних причин влаштовуватиме Леоніда Васильовича. А що? Цілком можливо!

Тоді Леонід Васильович здихне із легкістю та буде проголошувати себе законним керівником комунального підприємства не зважаючи на допущені фінансові порушення та ціну отриманого судового рішення.

Проте, Леонід Васильович вже програв. І мова в даному випадку зовсім не про суд. Леонід Бритвін програв свій бій із людською жадобою, жагою до влади та грошей, прагнення панувати та бути володарем комунального майна. І те, що майно громадське, а підприємство – комунальне та має працювати на людей, а не на пана головного лікаря, його взагалі не цікавить.

Тож, незважаючи на судове рішення, єдиною метою отримання якого є задоволення амбіцій міліонера, колишній головний лікар лишається в програші.

Але, як-то кажуть, надія вмирає останньою. Тому працівникам підприємства та всьому депутатському корпусу лишається надія, що суд дійсно буде чинити судочинство справедливо та неупереджено.

Далі – буде. Адже цікаво дізнатися, хто із суддів не завдасть шкоди авторитету правосуддю та виправдає присягу судді, а хто так і залишиться …. «злом» в судовій системі.