25 листопад 1956, року – не стало Олександра Довженка, письменника і талановитого кінорежисера. Живучі у вигнанні в Москві, сумував за Україною.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті, інформує НОВАМЕДІА.   

Олександр Довженко

 Залишив заповіт, написаний незадовго до смерті у щоденнику:

«Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі». Поховали Олександра Довженка на Новодівичому цвинтарі у Москві.

Останні роки життя Олександра Довженка тісно пов’язані з Херсонщиною. Починаючи із 1951 року письменник неодноразово відвідував наш край, спостерігаючи за будівництвом Каховської ГЕС й народженням нового штучного моря. Ця грандіозна ідея захоплювала тих, хто щиро пройнявся ідеями комунізму, і лякала водночас, так як будівництво Каховської ГЕС змусило простих людей зіткнутися із жорстокою політикою совєцької держави. На вівтар науково-технічного прогресу було покладено найцінніше – нашу історію і культуру. Адже спорудження Каховської ГЕС спричинило затоплення колиски українського козацтва – Великого Лугу. Під водяною ковдрою опинилися козацькі Січі, зимівники, городища, могильники. Назавжди зникло більше 60 річок та озер, поетично-гумористичні назви яких лише посилюють тугу втрати: Ревун, Лапинка, Скарбна, Бистрик, Кругляк, Лебедина, Скажена, Прищепа тощо. Немало було покалічено й людських доль, адже через загрозу затоплення були знищені цілі населенні пункти й евакуйовані сім’ї.

Перебування у Новій Каховці надихнуло Олександра Довженка до написання кіносценарію «Поема про море», в якому митець прагнув відтворити трагедію українського народу на фоні грандіозних розбудов держави. Саме у цьому місті Довженко активно спілкувався з будівничими ГЕС, проводив кінопроби акторів. Краса таврійського краю полонила кіномайстра, який у своєму щоденнику зізнається: «Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому. І стриманість в пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному березі, ніде і ніколи я не пройнявся так любов’ю до людей, як тут».