Наприкінці жовтні в Івано-Франківську відбулася фотовиставка: «Нескорений Херсон»

На ній були представлені світлини з окупованого Херсона.

Автор виставки фотокореспондент Медіаплатформи “Вгору” Олександр Корняков. Його фотографії з херсонських мирних акцій проти російської окупації облетіли відомі світові інформаційні агенції – Reuters, The Times, The Guardian, тощо.

Олександр Корняков в Івано-Франківську

Ми тоді поспілкувалися з Олександром. Відповідаючи на моє питання він сказав:

«Херсон склав іспит на українськість. Херсон не ватне місто, а українське»

До вашої уваги бліц –інтерв’ю з Олександром Корняковим.

Що було саме неприємне під час твого перебування в окупації?

Зазвичай, це коли ти зустрічаєш російського військового. Також був великий сум, коли до тебе звертається людина , а ти не можеш їй допомогти і це не харчи чи одяг, а коли ти просто не можеш фізично приїхати. Після цього відчуваєш певну провину, що ти не зміг допомогти.

А коли ти дізнавався, що та чи інша знайома людина почала прислужувати окупантам?

Ні, то не це. То інше то ненависть і бажання, щось зробити з цією людиною.

 

Коли ти відчув, що треба виїздити з окуповано міста?

Надійшли сигнали. Я тоді ходив по місту, біля кафешек спілкувався з людьми і читав різні телеграм канали через вай/фай. І одного разу прочитав у месенджерах повідомлення від знайомої людини, яка написала що мені потрібно заховатися. Після цього, я став переховуватися. В мене було багато ключів від квартир, люди виїжджали і і залишали їх щоб я придивлявся за квартирами, квіти полів тощо. Мені треба було декілька тижні переховатися і не ходити до дому, нікому не повідомляти де я і так далі. Я два тижні відсидів, потім мені повідомили, що окупанти встановлюють моє місце перебування і щоб я не показувався на людях і не приходив додому. Потім мені сусіди розповіли, що мене біля мого під’їзду декілька днів чекали невідомі люди.

Вони декілька днів сиділи на лавках біля яких зазвичай гуляли мамочки з дітьми. Тому на цих людей і звернули увагу.

Після цієї інформації я знов переховувався десь 4 тижні. Потім я почав шукати перевізника який би мене вивіз з Херсона. Знайшов за день, потім сходив додому речі зібрав і в 5 ранку мене забрав перевізник і я виїхав з окупованого міста.

Хто для тебе найбільша несподіванка серед місцевих колаборантів?

Коли побачив, що Андрій Жнивін тусується біля колаборантів, то стало сумно. Спочатку подумав, може щось трапилося, змусили і так далі, а потім коли дізнався, що то є правда, подумав-от сволота!

Бо це знайома людина і я його не вважав колаборантом, так він міг, щоб заробити грошенят трошки допомогти медведчуку наприклад. Але таку відверту проросійську позицію раніше він не заявляв. Тому викреслив його зі свого життя.

Чим на твій погляд відрізняється Херсон до окупації і під час окупації

Херсон під час окупації повернувся приблизно у 90 ті роки. Хоча деякі люди казали, що в 90 ті було і легше і зрозуміліше. На вулицях стало дуже багато точок з продажу алкоголю.

Я в якийсь момент, до війни вважав, що їх вже немає і навіть цим пишався. А це повилазили всі алкоголіки і їх стало дуже багато по місту. Алкоголю по місту стало багато, я навіть не можу згадати коли в Херсоні його було саме стільки.

Ти вивіз саме головне, фото і відео?

Я фото і відео , які робив під час окупації відразу зберігав на гул- диску. А вже десь за два місяці до виїзду я вирішив, що завантажу більшу частину свого архіву. Більшу частину фото я зберіг.

Твоя думка Херсон склав іспит на патріотичність. Ти можеш сказати, що Херсон – це, вже не ватний і не русский город?

Звичайно склав цей іспит. Насправді, коли був перший мітинг мене здивувало, я йшов на нього і вважав, що прийде як завжди 200-500 чоловік. Але я почув, як вже за кілька кварталів натовп скандував патріотичні гасла. І тоді я на мітинг вже не йшов, а біг. І така велика кількість херсонців на мітингу мене тоді приємно здивувала.

Можливо саме це для окупантів було великою несподіванкою?

Для них-це був шок! Вони їхали і їм казали, що там вас будуть зустрічати з квітами, а тут люди вийшли і показали що Херсон-це Україна. Звісно, що в перші тижні можна було проявляти свою українську позицію. Потім вони (окупанти – ред) почали відловлювати людей, приїжджати додому, забирати людей в катівні і активність спротиву почала згасати. Але в розмовах один з одним люди постійно запитували коли нас звільнять.

Були одиниці, які казали, що росія це добре і що зараз порядок наведуть. А так всі чекали на звільнення. В людних містах, а в Херсоні при окупантах людними містами стали не вулиці, а ринки. Так ось в цих людних містах, коли наші Чорнобаївку розіб’ють, то люди відразу радіють з цього. Говорять тихенько УРА! Раділи, що то наші б’ють окупантів.

Насправді Херсон-українське місто.

 

Спілкувався Тарас Бузак