Постать Павла Пащевського — це унікальний приклад поєднання глибокої віри та незламної військової честі. Протоієрей УАПЦ і водночас генерал-хорунжий Армії УНР, він став духовним щитом українського війська у найважчі часи боротьби за незалежність.

Про  пише видання День, інформує НОВАМЕДІА.

Від сільського священика до капелана дивізій

Павло Пащевський народився 15 січня 1874 року на Київщині в родині священика. Його шлях до великої історії розпочався з духовної семінарії та юридичного факультету, але справжнє покликання знайшло його у 1917 році.

Коли почалася українська революція, Симон Петлюра особисто запросив отця Павла до розбудови війська. Так почався його бойовий шлях:

• 1917 рік: капелан 1-го українського запасного полку.
• 1919 рік: участь у легендарному Першому Зимовому поході, де Пащевський отримав поранення, але не полишив пастирського служіння.
• 1920 рік: призначення Начальником Управи Душпастирства (Головним капеланом) Армії УНР у чині генерала-хорунжого.

Життя в еміграції: віра за колючим дротом

Після поразки визвольних змагань Павло Пащевський не склав рук. Перебуваючи в таборах інтернованих у Польщі (Каліш, Щипйорно), він:

• Заснував курси військових священиків, готуючи кадри для майбутньої вільної України.
• Очолював «Братство Кирила та Методія».
• Освячував військові цвинтарі, зберігаючи пам’ять про полеглих побратимів.

Пізніше він служив у Луцьку, де викладав релігію в українській гімназії імені Лесі Українки, та у Варшаві. Навіть під наглядом польської, а згодом радянської та німецької влади, він залишався вірним УАПЦ.

Останній притулок і пам’ять

Павло Пащевський відійшов у вічність 26 січня 1944 року у Варшаві. Його поховали на православному кладовищі «Воля» на знаменитій генеральській алеї — поруч із іншими достойниками УНР.

Цікавий факт: Життя Пащевського стало основою для історичного роману Івана Корсака «Капелан Армії УНР». Це книга про людину, яка довела: слово Боже і зброя в руках воїна мають одну спільну мету — захист правди.

Чому це важливо сьогодні?

Історія Павла Пащевського — це коріння сучасного українського військового капеланства. Його приклад надихає нинішніх душпастирів, які разом із ЗСУ стоять на передовій.