Сергій Цигіпа — офіцер запасу Сил спецоперацій, волонтер, відомий на Херсонщині як журналіст, громадський активіст та письменник.

Матеріал журналістки видання Букви Софії Калан про викрадення цивільних окупантами

З першого дня окупації півдня він займався волонтерством, інформував суспільство новинами, попри небезпеку, очолював проукраїнські мітинги та чітко висловлював свої патріотичні погляди. Сергія викрали ранком 12 березня. Того дня чоловік разом зі своїм собакою вирушив до сусіднього міста Таврійськ. Він мав доставити ліки хворим та зустрітись з другом. Проте до місць призначення Сергій не дійшов. За словами очевидців, чоловіка востаннє бачили під час перевірки на російському блокпості. Доля українського журналіста достеменно не відома рідним.

Історію зниклого Сергія розповіли його рідні — дружина Олена та донька Дарʼя.

— Як розпочалась війна для Сергія: що відчував та як поводився?

— На момент початку війни, він через свій вік не міг повернутись до лав ЗСУ. Йому вже 60 років є, а поправку, якою військовий вік подовжено до 65, тоді ще не прийняли.Тож о сьомій ранку 24 лютого Сергій пішов до Новокаховського військкомату й записався у тероборону. Працівники там сказали йому, що мають їхати за зброєю, і, коли повернуться, будуть давати наступні вказівки. Цього не відбулось. Ми з Сергієм приїхали об 11:30 до порожньої будівлі військкомату. А коли прибули до міськвиконкому, в холі бігали лише пару розгублених депутатів, які так само, як і ми, не знали жодної відповіді на безліч запитань. А потім ми поїхали до відділу Новокаховської поліції, там були відкриті всі двері й ні одного працівника – на робочому місці. Що робити, було не зрозуміло — місто залишилось без військових і зброї взагалі! Тоді Сергій зрозумів, що війна розпочалась гібридна, і боронити країну він буде на інформаційному полі бою.

— Як розвивалися події в окупації далі?

— Сергій цілодобово стежив та вивчав новини, інформував суспільство на своїх сторінках, спав по 2-3 години на добу. А 6-го березня у нас відбувся найбільший в історії міста проукраїнський мітинг. Сергій був одним з його активістів та організаторів. Перед мітингом я шила прапори, жовто-блакитні стрічки, готувала як музичний супровід наш гімн. Ми разом з чоловіком впевнено йшли у тисячній колоні.

— Як відбувалося викрадення? Чи відомі якійсь деталі?

— Сергій пішов у Таврійськ із собакою. Це невелике, сусіднє з Новою Каховкою місто. У нього було декілька адрес, за якими він мав доставити допомогу, однією була квартира моєї мами. Сергій ще домовився про зустріч з другом. Мама дзвонила мені й дуже переживала, адже чоловік так і не дістався до неї. До вечора він так не повернувся додому. У той день інформацію про його зникнення я не розповсюджувала, адже, зазвичай, окупанти викрадали людей, “проводили виховну роботу” й наступного дня відпускали. Я дуже сподівалась, що так і буде. Проте наступним ранком прочитала пост у Фейсбуці дружини журналіста з Каховки — Олега Батуріна про те, що Олег пішов на зустріч з Сергієм і так не повернувся додому. Тоді все стало зрозуміло. Я одразу написала про зникнення мого чоловіка, щоб отримати хоча б якісь свідчення чи допомогу. На моє оголошення відгукнулись троє осіб, які розповідали, що бачили, як допитували чоловіка у червоній куртці (саме так у цей день був одягнений Сергій – ред.) з собакою поруч на російському блокпості. Один з очевидців дзвонив мені двічі й просив вибачення, що не втрутився у розмову з окупантами й не допоміг Сергію. Я його лише запевняла, що він би ніяк не врятував чоловіка, а лише втрапив би у халепу. Через 8 днів після викрадення журналіст Олег Батурін повернувся додому. Я так раділа за них й сподівалась, що й Сергія відпустять. Проте цього не сталось…

— Чи спілкувались ви з окупантами?

— Доводилось, звісно. Спершу я зверталась до багатьох інстанцій, які зараз є у Новій Каховці — до російських військових, призначених окупантами чиновників. Спочатку мені не надавали жодної інформації, але під час чергового візиту до виконкому, який тоді вже очолював колаборант Леонтьєв, мені підтвердили, що Сергій – у полоні. За словами окупаційного чиновника, з чоловіка “ніхто не знущається”, але він “незручний”, тож перебуватиме там. Через декілька днів після викрадення Сергія донька повідомила мені про дзвінок від окупантів, які казали, що наш собака Айс прив’язаний до дерева біля міськвиконкому. Неушкоджений, поруч стояла миска з водою. Російські військові сказали мені, що з собакою гуляли й годувати. А близько двох тижнів тому мені зателефонував, як він представився, працівник військової поліції Росії. Сказав, що необхідно підготувати для Сергія літній одяг та документи: закордонний паспорт, військовий білет, водійське посвідчення та якісь грамоти. Я запитала тоді в нього, де Сергій, а він відповів: “Ви знаєте краще, ніж я”. У мене одразу промайнула підозра. У понеділок ця людина надіслала мені фотографію листа Сергія, рукою якого було написано про те, що його мають відпустити, і щоб я надіслала речі та закордонний паспорт. Мене це знову насторожило, працівник військової поліції просив навіщось всі документи, а мій чоловік — лише закордонний. Я все одно йому відповіла й запропонувала призначити час та місце зустрічі, щоб передати всі речі. Через те, що я не у Новій Каховці, я мала шукати людину, яка візьме на себе відповідальність зустрітись з окупантом. Проте працівник військової поліції почав вимагати, щоб я назвала прізвище та імʼя представника з мого боку. А потім він сказав: “Ви починаєте цирк з нами! Ми все одно вашу людину затримаємо і все дізнаємось”. Тоді у мене вся моя душа впала… Невідомо, чи випустять Сергія, а я людину, яка визвалась допомогти, наражаю на небезпеку. Я вимагала відеодзвінка з моїм чоловіком. А потім ці представники військової поліції зникли. Й до сьогодні жодної інформації немає.

Пізніше я зв’язалась з представником ООН, який займається справами викрадених громадянських осіб. Він сказав мені, що, зазвичай, коли когось відпускають з СІЗО, не дивляться на їхній зовнішній вигляд. Окупантам байдуже, у чому ці люди будуть одягнені, бриті чи миті вони. Просто відпускають. У моєму випадку все виглядало дуже підозріло, тож представник ООН запевнив мене, що я все правильно зробила.

— За якими мотивами, на Вашу думку, військові РФ затримали Сергія?

— Ми можемо лише здогадуватись. Коли його випустять, він нам розповість, які звинувачення на нього повісили. Можливо, саме його відкрита проукраїнська позиція стала приводом. Нова влада “відловлює” активістів, громадських діячів, що чинять спротив. А можливо, через його військовий досвід у ЗСУ, або ще через те, що ми активно волонтерили — до ініціативи Сергія долучились знайомі й друзі з усього світу й фінансово допомагали нам підтримувати наш рух. На надіслані кошти ми купували ліки й продукти, щодня приймали заявки та доставили замовлення тим, хто потребував допомоги. Сергій придумав нам назву “Україночки”, знайшов логотип навіть. Після зникнення мого чоловіка ми ще продовжували нашу діяльність, а коли волонтерів почали масово викрадати, довелось допомагати “тихо”, видалити всю інформацію із соцмереж й більше не звітувати про це громадянам.

— Яка інформація про Сергія відома нині?

— Місяць тому промайнула інформація, що Сергій знаходиться у Першому СІЗО Криму. Але ніхто цього не може підтвердити, бо повідомило нам про це неофіційне джерело. Ми не можемо навіть апелювати імʼям слідчого, бо людина ця також там знаходилась. За його словами, Сергій був поруч у сусідній камері. Я написала на офіційну адресу кримського СІЗО, щоб мені просто хоча б підтвердили або спростували інформацію про місцеперебування там мого чоловіка. Хотіла дізнатись, за що його затримано, і чи можна організувати дзвінок або листа до нього. Відповіді й дотепер я не отримала.

— Журналіста Олега Батуріна викрали у той день, що і Сергія. Проте Олега відпустили через 8 днів, а доля Сергія й дотепер невідома. Чому так, на Вашу думку?

— В Олега не таке багате минуло, як у Сергія: у мого чоловіка є досвід у школі КДБ, він був працівником податкової поліції, з 2015 року служив у ЗСУ, він був директором та редактором типографії “Нова Каховка”, він журналіст та письменник. Можливо, це все і вплинуло на таке довге й жорстоке затримання.

— У пропагандистських російських телеграм-каналах розповсюджувалось інтерв’ю з Сергієм, де його змусили розповідати про “звірства ЗСУ”. Чи могли б Ви це прокоментувати?
— Я його дивилась багато разів. Спочатку, щоб зрозуміти, що від нього хотіли, який меседж він мав донести. А потім, щоб прослідкувати його поведінку на відео. Видно, що над ним знущались, але до моменту запису відео пройшло багато часу. Його дуже коротка зачіска каже про те, що його багато били по голові. А побрили, щоб робити примочки чи якісь процедури, щоб гематоми загоїлись. Правою рукою йому складно керувати. Два пальці були зламані, бо там все ще залишаються чорно-жовті синці. Як сказали мені колишні військовослужбовці, на ньому спеціально велика сорочка під саме горло. У двох моментах на відео під час розмови набирав повні легені повітря, а потім дуже обережно видихав, зігнувшись на кріслі. Я розумію, що і ребра ушкоджені. Сергій дуже сильно схуд, він постійно опускав очі, видно, що йому було дуже некомфортно говорити те, що він казав. А ще у мого чоловіка був перстень з вовкулакою, якого він ніколи не знімав. Навіть нашу обручку вдягнув лише у день весілля, а згодом знову свій найцінніший перстень. На відео прикраси немає. Я навіть уявити не можу, як і фізично, й інформаційно на нього давили, щоб записати це інтерв’ю.

— Як кожен з нас може допомагати повернути Сергія з полону?

— Я всі ці 5 місяців безперестанку писала у всі організації — в ООН, Червоний хрест, СБУ, “Євромайдан SOS”. Намагаюсь співпрацювати з волонтерами у Криму, які допомагають у розшуку громадян. Ми не повинні замовчувати чи забувати історію Сергія. Тільки постійними нагадуваннями суспільству, статтями, постами, зверненнями ми можемо посприяти його поверненню додому.

Для звʼязку чи передання інформації про викраденого Сергія — novitskayaem1974@gmail.com