В умовах цьогорічної весни вітри просто зносять висохлий родючий шар ґрунту, натомість, на місці вивітреного чорнозему лишаються пісок та гола порода. Таку інформацію на сайті ДУ «Інститут охорони ґрунтів України» оприлюднив відділ досліджень з охорони та підвищення родючості ґрунтів ДУ «Держґрунтохорона».

Відчуття, що пилюка скрізь: вона проникає крізь нещільно закрите вікно, миттєво бруднить щойно вимите підвіконня. Поривчастий вітер перетворився в пилову бурю, перетворивши місто у вражаючі кадри з фільмів про апокаліпсис. Картина, по суті сюрреалістична. Хмари пилу, що їх здійняли пориви вітру, неабияк здивували жителів міста Києва і більшості населених пунктів центральних областей. І вмить всі заговорили про вітрову ерозію.

Спробуємо розібратися, що це таке, які причини такого виду руйнування та як можна попередити чи зупинити цей процес.

Загальновідомо, що вітрова ерозія (дефля́ція, видування) — процес руйнування вітром гірських порід, поверхні ґрунтового покриву та розвіювання продуктів їх вивітрювання. Але щоб вітрова ерозія виникла, має зійтися декілька факторів, серед яких швидкість вітру посідає найвагоміше місце, оскільки кінетична енергія вітру прямо пропорційна кубу його швидкості. Тобто дефляційна робота вітру за швидкості, наприклад, 4 м/с перевищуватиме роботу вітру зі швидкістю 2 м/с не у 2, а у 8 разів.

Інтенсивність видування ґрунту значною мірою залежать від його гранулометричного складу і вмісту в ньому гумусу: на ґрунтах супіщаного гранулометричного складу вітрова ерозія починає проявлятися за швидкості вітру 3–4 м/с, легкосуглинкових — 4–6 м/с, важкосуглинкових — 5–7 м/с, на глинистих — 7–8 м/с. Пісок (розмір зерен 0,05–0,10 мм) переміщується за швидкості вітру 3–3,5 м/с на висоті 15 см.

Частки ґрунту розмірами 0,25 мм переносяться вітром у повітрі. Якщо збільшується сила вітру — зростає інтенсивність вітрової ерозії. Розрізняють зони дефляції, звідки видувається ґрунт, і зони акумуляції, де він нагромаджується. У зоні акумуляції на суглинкових ґрунтах утворюються наносні ґрунти, а під час розвіювання пісків — похований під ними ґрунт.

Причиною вітрової ерозії, крім несприятливих кліматичних умов, є руйнування зернистої структури ґрунту внаслідок неправильного обробітку та відсутності надійного його захисту. В Україні найнебезпечніші щодо виникнення вітрової ерозії залишалися донедавна степові та деякі лісостепові регіони. У північних та північно-східних районах України пилові бурі трапляються один раз за 10 років.

І вже нині це явище ми можемо спостерігати в окрім зазначених, і в центральних областях країни. Причини цих ерозійних процесів не лише в несприятливих породних умовах, а й у знищенні в минулому ґрунто-закріплюючої рослинності, руйнуванні структури ґрунтів, зменшенні загальної лісистості, недотримання технології обробітку ґрунту та перехід на монокультури. І це, на превеликий жаль, стає дедалі частішим явищем.

Найактивніший і найшкідливіший вид дефляції, за якого ґрунт значно руйнується — пилова буря, яка викликана сильним вітром (швидкість більша за 12–15 м/с), власне вона є показником ступеня зруйнованості ґрунту за час, що передував цьому стихійному лиху. Отже, пилові бурі — не причина, а наслідок руйнування ґрунту. Пилова буря може поширитись на великі території, знищити посіви на сотнях тисяч гектарів, знести чимало ґрунту. Як приклад, таке стихійне лихо зафіксовано у 2007 році у Миколаївській, Запорізькій, Донецькій, Херсонській та інших південних областях України. Обстеження засвідчили, що втрати гумусу становили 5,7–9,1 млн тонн, або 71–114 тонн гумусу на 1 гектар еродованої ріллі.

В умовах атмосферної і ґрунтової посухи, зокрема цьогорічної аномально теплої зими, без сталого снігового покриву, інтенсивного підвищення температури повітря, а також слабкого зволоження ґрунту з осені і критичного вологозабезпечення навесні, та відсутності зімкнутого травостою — посилились руйнівні явища вітрової ерозії. Іншими словами, вітри просто зносять висохлий родючий шар ґрунту, натомість, на місці вивітреного чорнозему лишаються пісок та гола порода.

Ще однією з причин пилової бурі, є проблема занедбання полезахисних насаджень. Наразі, майже повсюди лісосмуги стають місцями самовільного скидання сміття, потерпають від випалювання стерні на прилеглих полях та умисного вирубування дерев. Для України ця проблема дуже актуальна в усіх областях. Щоб уникнути такого розвитку подій потрібно розвивати мережу лісосмуг, насаджувати нові лісові масиви.

Системи обробітку, які передбачають інтенсивний механічний обробіток, за значної розораності земель, порушенні технології застосування органічних і мінеральних добрив, вирощування культур і сортів інтенсивного типу призвели до погіршення структури ґрунтів, посилення темпів їх агрофізичної деградації та ерозійних процесів. Темпи деградації ґрунтів є вищими за темпи природної еволюції. І це призводить до загальної глобальної деградації природного середовища. Тому вирішення проблеми збереження родючості ґрунтів на часі є досить актуальною темою.