Почну здалеку: якщо Нікополь, Марганець, Покров та ближчі села людожери по звірячому нищитимуть з “градів”, сподіваючись сховатись на території ЗАЕС за українську і світову атомофобію, то це або марні надії, або безпідставна атомофобія. Пише в себе на фейсбуці херсонський політолог Володимир Молчанов

Бо єдині місця там, які загрожують катастрофою глобального масштабу, це власне реактори. Захищені розрахованими на витримання тактичного ядерного удару кришками. Також захищеними від можливості ховати під цими кришками будь-яку військову техніку. Ну і нарешті захищеними автоматикою, проєктними особливостями та персоналом від ваньок-дураков чи русскіх маніяків-самогубців. Пальне що ТВЕЛ, що Вестінгауз набато бідніше за те, що використовувалось у першій і чи не останній урановій американській бомбі “малюк”. А тому його перехід у надкритичний стан і ядерний вибух в принципі неможливий – спочатку відбудеться тепловий вибух пари, що рознесе до біса один реактор. Як це було колись у Чорнобилі. Якщо при цьому реактору “допомогатимуть” виригати назовні вміст своїх нутрощів, як це робили в Чорнобилі, заливаючі в жерло воду, катастрофа виявиться співставною за масштабами з Чорнобильською. З відповідними наслідками для русні на станції (променева хвороба) і для жителів Енергодару, Мічуріного, обох Дніпровок і Водяних, а також і Камянки (субкліничні дози, і необхідність негайно тікати).

Тобто, для створення катастрофи співставної з Чорнобилем, окупанти мають замінити український персонал на умовних професіоналів з експлуатації ВВЕР-1000, однак з бажанням до самогубства, ще й у доволі болісний і розтягнутий у часі спосіб. Погодьтесь, це якась антиутопія.

Інші страшилки: мінування, обстріли території, навіть реальне знищення усіх малозахищених приміщень і обладнання – градирень, машинних залів, насосів, генераторів – призведе до аварійної зупинки циклу обігу води-пари на одному чи всіх етапах роботи теплової машини, і відтак до спрацювання автоматики захисту, яка заглушить усі працюючі реактори. Не як у Чорнобилі, захист через особливості конструкції навпаки спровокував тепловий вибух.

Між інших, тих самих наслідків, тобто повної зупинки станції, можна досягти і без обстрілів, просто спустивши воду з Каховського водосховища. Система охолодження втратить свій останній контур, а до того ж джерело підпитки проміжного контуру. Цього легко досягти, зруйнувавши створ верхнього шлюзу Каховської ГЕС (нижній і так вже пошкоджений і заклинений у напівзакритому положенні, але можна потім добити і його). Водосховище поступово, але невпинно витече зі швидкістю за формулою Торрічеллі V = √2gh = 9 м/с, де h = 8 , тобто середній висоті в метрах води у водосховищі над Дніпром нижче греблі. Обсяг додаткових водовитрат через шлюзовий канал щосекунди складатиме 16м*19м*9м/с = 2736 м3/с – при площі водосховища 2155 км2 його рівень впаде на 1 м за 750 тисяч секунд, або 210 годин, або 9 діб. За місяць обмеління водосховища перевищить 3 м, а з урахуванням того, що водозабір контуру АЕС звернений на відносно мілководну ділянку затопленого Базавлуку, то вода там просто відступить. Ще одним наслідком стане майже триметрова початкова хвиля і подальше на таку ж висоту довготривале підвищення рівня води на прилеглі до греблі знизу ділянки узбережжя з розтіканнями і підтопленнями нижче за течією. Неприємно, але якщо не сидіти десь на Козацькому острові, то і не катастрофічно. А для екології дельти навіть корисно.

Але повернемось до станції. Якщо стосовно неї глобальні катастрофічні наслідки неможливі практично, а для їх гарантованого уникнення Україні достатньо двох Хаймарсів по шлюзах ГЕС і почекати місяць (заразом позбавивши рашистів води в Крим і можливості грабувати урожай із зрошуваних полів херсонського лівобережжя – бо канали так само лишаться без води, натомість Нижньодніпровська піщана арена стане великим болотом), то ще один обєкт на території ЗАЕС є справді небезпечним, хоч і не глобально, і не захищеним від русскіх недоумків зовсім. Це сховище відпрацьованого палива (СВЯП).

СВЯП ЗАЕС є єдиним подібним сховищем при діючій АЕС, решта станцій свої відходи звозять через станцію Янів у СВЯП-2 в 1 км південніше ЧАЕС. А як відомо, саме різноманітні нукліди урану, а не сам уран, є найбільш небезпечними за рівнем радіоактивності. Передусім це цезій-137 та стронцій-90. Також, хоч і меншу, небезпеку (і цікаву можливість водночас) представляє трансуранід плутоній, який утворюється в якості побічного продукту внаслідок бета-розпадів урану. Американці і русскіє плутоній збирають для ЯЗ. Раніше Україна своє ВЯП повертала росії, і там в красноярскє-16 з нього витягали і плутоній, і цезій для рентгенівських апаратів. Коли в Чорнобилі відкривали СВЯП-2, наші чиновники хвалились, що теж маємо технологію і обладнання для екстракції цінних складових. Але всього цього на СВЯП ЗАЕС немає, а будувався він незалежною Україною, за часів, коли напад на нас здавався уряду і народу фантастикою; відтак накопичені маси цезія і стронція якщо і захищені від зовнішнього втручання, то скоріш від терористів-одинаків, а не від ядерної наддержави-терориста. Знищення ємностей і потрапляння нуклідів назовні здатне зробити із прилеглих до них місць щось подібне сумнозвісному даху машинного залу ЧАЕС – ну з якого солдати-строковики в свинцевих трусах лопатами скидали графіт по півтори хвилині за 2 роки служби і за -20 – 30 років недожитих життів. Плюс: навіть якщо знищення станеться внаслідок потужних вибухів, наслідки будуть подібними Киштиму-1957, а не Чорнобилю 1986. Бо викид носитиме характер одноразового потрапляння нуклідів в атмосферу і на поверхню. А не протягом кількох днів, з випаруваною водою та іншими парами внаслідок триваючої реакції розпаду в расплаві, як у Чорнобилі. Тобто в гіршому разі матимемо вузький непридатний для проживання і можливо навіть перебування “слід”, а не суцільне забруднення величезних площ. І звісно, першими, а може і єдиними, вбитими в такий спосіб на смерть, будуть розташовані на сховищі русскіє.

Політичний аспект. Кого налякає ядерний шантаж росії, підсилений Україною. Звісно, європейців, а з них найперше – зелених та екоактивістів. І ось тут така біда, що ці люди дотримуються загалом лівих поглядів, і як і більшість лівих із часів жовтневого перевороту, або мають нездоровий пієтет до москви, або страждають на догматичний пацифізм, і все це на тлі абсолютної байдужості до прагнень українців. Тобто переляк примусить їх тиснути, тиснути не на наслєдніцу пєрвого государства рабочіх і крєстьян, і не на того, на кого тиснути тискалка заслаба. Тиснутимуть на Україну. “Як хочете, хоч умріть зараз, хоч капітулюйте і умріть згодом, але ніяких щоб ядерних небезпек ми не чули”.

Економічний аспект: переключення людожерією ЗАЕС на свою енергосистему вимагатиме здійснення проти її працездатності вищезазначених заходів незалежно від наявності чи відсутності ядерного шантажу.

Висновки:

1) при всій мерзенності і обурливості ядерного шантажу окупантом світу, гра на ньому і гіперболізація його скоріш небезпечні нам, ніж вигідні.

2) станцію треба зупиняти, як і максимально унеможливлювати економічне життя на окупованих територіях, бо всі прибутки, і понад те всю амортизацію і щонайменше частину обігового капіталу від всіх видів економічної діяльності забирає і забиратиме надалі окупант. Для України це означатиме збільшення обсягів імпорту електроенергії, але коли русскіє перемкнуть ЗАЕС (із оплаченим НАК Енергоатом пальним!) на своє споживання, це буде ще гіршим наслідком.

3) по русскім “градам” і прочєй плохой погодє, де б вона на території ЗАЕС не ховалась, можна і треба бити. Напевне, в СТВЯП вони ховатися не стануть, бо якими б дурними не були, за 5 місяців окупації працівники станції вже їм напевне пояснили і що то таке, і в деталях описали болісну і відносно швидку “смерть під променем” (відносно – це десь 2-3 доби), набагато повільнішу смерть від різних ступенів ГПХ (церебральна, кишковопорожнинна, спинномозкова…) – 2-3 тижні, а може і місяць безперервних нестерпних страждань із повною втратою шкіри, із невиліковними трофічними виразками, із легеневою і серцевою недостатністю, із некрозом епітелію, із генералізованим больовим синдромом, від якого не рятують навіть кінські дози морфія – з примарним шансом вижити в разі спинномозкової форми, якщо пересадять кіствовий мозок і той почне виробляти здорові лейкоцити. Але з тих хто вижив після такого (згадайте Дятлова, або генерала Телятнікова), жоден ще не прожив 10 років.