В степу цвітуть маки червоні,

Маки червоні польові.

Мов жар, горять на степу лоні

Їх короговки вогневі.

М. Чернявський

Постать Миколи Чернявського нарешті повертається із забуття. Письменник, громадський діяч, педагог, чий внесок у розвиток української культури та освіти Херсона важко переоцінити. Цей текст, моя особиста спроба відкрити для широкого загалу невідомі раніше сторінки життя видатного земляка.

Поет-неоромантик, педагог, просвітник, публіцист, активний діяч українського просвітницького руху на Херсонщині. Усе це ‑ про Миколу Чернявського.

 

Третього січня  виповнилося 158 років від дня його народження. Він народився у 1868 році в сім’ї сільського диякона в селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (тепер село Шахове Покровського району Донецької області).

Про своє народження Микола Чернявський написав так:

«Перед Різдвом 1867 року, 22 грудня (за новим стилем 3 січня 1868 р.), під солом’яною стріхою, в селі Торській Олексіївці (або Шаховій) Бахмутського повіту, побачив світ Божий. У сім’ї молодого диякона, четвертою дитиною було вписане моє ім’я в книгу буття… Охрестили, дали ім’я Микола й 24 грудня, на Святвечір, коли по селу лунали співи колядників, святкували мої перші іменини… Водою з річки Торця (колишній Тор) була наповнена купіль моя…».

Навчався в Бахмутській духовній школі, а потім – у Катеринославській духовній семінарії. Микола Чернявський учителював у Бахмутському духовному училищі викладачем церковних співів і музики. Після дванадцяти років учителювання він кидає бурсу і у 1901 році переїжджає до Чернігова. Запросив його в це місто Михайло Коцюбинський. В Чернігові він працював в губернському земстві статистиком. Але вже у 1903 році Чернявський переїздить до Херсона.

 

У травні 1903 року Чернявський писав Коцюбинському. У своєму листі він ділився враженнями від тогочасного міста.

«Херсон тепер дуже гарний, чистий і зелений. В центрі він тепер увесь мощений, вулиці поливаються», ‑ писав Чернявський.

З Херсона Чернявський писав і Б. Грінченку. У тому листі він написав, що місто йому подобається. Цитата:

«Поїхав я з Києва, приїхав у Херсон і тепер живу у Херсоні. Все до сього часу складалося дуже гарно. Херсон і, найголовніше, посада моя, діло моє − мені по серцю. Я віддаюсь йому залюбки, не так, як було, блаженної пам’яті, в статистиці чернігівській… Аж гидко згадувати! Тепер я і роблю багато, і на душі у мене гаразд, і серце на місці. Здається, що і сам я на місці, як взяти до уваги те, що чоловік, щоб мати шмат хліба, мусить «служити». На цих днях їду в Одесу на З’їзд статистиків і земських 45 діячів Херсонської губернії ‑ виступаю з проектом зміни існуючої програми для збирання відомостей по шкільній справі (шкільна статистика)…».

У Херсоні він починає працювати у губернському земстві на посаді завідуючого відділом народної освіти, з 1917 року – на педагогічній роботі в різних навчальних закладах міста: в учительській семінарії, комерційному училищі, кооперативному та сільськогосподарському технікумах, соціально-економічній профшколі, інституті народної освіти (нині ‑ Херсонський державний університет).

У кінці ХІХ ‑ початку XX століття М. Чернявський починає друкувати свої твори. Він публікувався у журналах «Літературно-науковий вісник», де були надруковані кращі його поезії, «Правда» та інших часописах. У 1905 році його вірші були опубліковані в альманасі молодих поетів «Перша ластівка». Вже у 20–30-х роках ХХ століття він друкувався у періодичних виданнях «Життя й революція», «Червоний шлях» тощо.

Також Чернявський написав багато віршів на історичну тематику ‑ про козацьку добу історії України. Історик Олександр Музичко зазначає, що історичні вірші Чернявського перейняті антиколоніальними, антиросійськими алюзіями.

Впродовж 1904 року М. Чернявський наймав квартири в будинку Буракової на Сінній площі (зараз — район площі Свободи), а також у будинку Зубовича (зараз — район Забалки). Можна зробити припущення, що в одному з цих будинків під час відвідин нашого міста зупинявся відомий український письменник, друг Чернявського Михайло Коцюбинський. Потім Чернявський мешкав у будинку на вулиці Базарній (нині — вул. Перекопська). Названий вище будинок був придбаний М. Чернявським у період між 1906 і 1911 роками. Тут родина письменника мешкала і після репресії Миколи Федоровича до 1943 року. Зараз цей будинок перебуває у приватній власності».

 

Херсонський краєзнавець Дементій Білий зазначає, що Микола Чернявський був одним з тих, хто мав велику повагу та авторитет серед херсонців. Його будинок на вулиці Базарній, був центром українського життя.

У Херсоні Чернявський знайомиться з молодим вчителем Іваном Зубенком, майбутнім військовим УНР, письменником та журналістом. Пізніше Зубенко зізнавався, що саме Чернявський мав помітний вплив на формування його ідейно-естетичної свідомості, спонукав до перших художніх, зокрема, поетичних спроб.  

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Іван Зубенко — емігрант з Херсона, який обрав смерть замість зради

У березні 1917 року він виступив одним із ініціаторів створення в Херсоні товариства «Українська хата». Ця організація стала центром українського політичного, культурного та просвітницького життя всього краю.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Українська Хата» в Херсоні

Починаючи з 1917 року М. Чернявський завідував українським відділом у журналі «Известия Херсонского уездного земства», де із серпня цього ж року був секретарем.

Під час створення «Української Хати» Микола Чернявський  зазначав, що раніше бути українським письменником і просто свідомим українцем було самопожертвуванням.

«…як тяжко жилося свідомому українцю, коли була заборонена українська преса. Але той час вже минув», ‑ заявив він у своєму виступі під час створення товариства «Українська Хата»

Також Чернявський керував херсонською філією товариства «Просвіта». Він її очолював протягом п’яти років — з 1917-го по 1922-й.

Відданість справі національного відродження та активна просвітницька робота призвели до трагічної загибелі М.Ф. Чернявського. Він став однією з численних жертв тоталітарного режиму, який системно нищив українську еліту за її культурну та політичну позицію.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Перша українська маніфестація в Херсоні

Колеги з музейно-архівного центру Херсонського державного університету зазначають, що під час так званої боротьби з «ворогами народу» письменника тричі заарештовували.

Вперше Чернявського заарештували у жовтні 1929 року. Тоді разом з ним арештували лекторів Херсонського інституту народної освіти В. Скрипниченка і М. Петрова.

 

На той час радянська влада звинувачувала Херсонську групу українців-шовіністів (до якої він належав) в організації націоналістичних товариств «Українська хата» та «Просвіта», утворення в Херсоні української автокефальної церкви.

Зокрема, сімом членам «преступной групи» слідчі НКВС інкримінували «захоплення ідеологічного впливу на маси шляхом захоплення командних висот в культурно-просвітницьких та шкільних установах».

Але тоді місцевий прокурор по судовому догляду розглянув цю справу і знайшов, що слідством не зібрано достатніх даних для підтвердження звинувачень і немає підстав для надання їх до суду. Справу було припинено. Всі арештовані були звільнені.

У 1933 році Чернявського заарештували вдруге. Його звинуватили у належності до Спілки визволення України, протримавши місяць у в’язниці, письменника знов випустили за недостатністю доказів. Чернявський відчуває проблеми зі здоров’ям, перестає публікуватися, викладає в Херсонському педагогічному інституті.

У сумнозвісному 1937 році НКВС заарештував його втретє. Цього разу педагога звинуватили у виховуванні учнів у націоналістичному буржуазному дусі та просуванні серед них націонал-шовіністичної літератури.

Арешт у жовтні 1937 року став останнім. Цього разу від М. Чернявського домоглися тих свідчень, на які розраховували. Тільки один допит і короткий вирок: «Страта».

Херсонська історикиня Наталія Кузовова зазначає, що можливо, представники НКВС в Херсоні хотіли зробити гучну справу, про що свідчать два томи слідчої справи (зазвичай справа складалась з декількох аркушів), проте, ні сам Чернявський, ні його колеги, що регулярно допитувались, не підтвердили існування в місті таємної антирадянської націоналістської організації на чолі з тяжко хворим 70-літнім  чоловіком.

«Справа розсипалася, але доля Миколи Чернявського, подібно долі багатьох репресованих, була вирішена заздалегідь, незважаючи на хід слідчих дій», ‑ зауважила пані Наталія.

Миколу Чернявського розстріляли 19 січня 1938 року у віці 70 років у Херсонській в’язниці. Дату смерті встановили херсонські краєзнавці Калиниченко, Лопушинський та Немченко лише у 1992 році.  

Виписка з рішення трійки свідчить:

Постановление Тройки УНКВД по Николаевской области от 27 ноября 1937 года о расстреле Чернявского Николая Федоровича, 1867 г. приведено в исполнение 19 января 1938 года в 24 часа. И.о. начальника Херсонского горотдела НКВД Павленко.

Саме так  совєтська влада знищила людину, яка робила Херсон українським.

Родині сповістили, що Миколу Федоровича вислано до північних таборів без права листування.

Про долю родини Чернявського 31 жовтня 1995 року написав прокурор Херсонської області Христенко. У його відповіді на звернення зазначено, що «установить не представилось возможным», куди і коли зникли дружина Софія Василівна і дві доньки Миколи Чернявського — Віра і Лідія

Ім’я М. Чернявського двадцять років перебувало під забороною через статус «ворога». Лише у червні 1956 року Миколаївський обласний суд виніс рішення про відсутність у діях Чернявського складу злочину. 

«Протест прокурора УРСР задовольнити. Постанову трійки УНКВС по Миколаївській області від 27 листопада 1937 року відносно Чернявського М.Ф. скасувати і справу припинити за відсутністю в його діях складу злочину», ‑ таким був офіційний текст постанови суду. Підписав це рішення голова президії Миколаївського обласного суду В. Олійник. З цього моменту почався процес реабілітації М.Ф. Чернявського. Він був реабілітований херсонською прокуратурою 31 жовтня 1995 року.

 

Ім’я Миколи Чернявського почало повертатися із забуття лише у середині 1960-х років. Першим кроком став нарис літературознавця В. В. Костенка «На шляхах велелюдних», надрукований у Донецьку. Ця праця відкрила шлях для подальшого визнання автора, результатом якого стало масштабне київське видання його творів у двох томах у 1966 році.

ВИВЧЕННЯ СПАДЩИНИ ЧЕРНЯВСЬКОГО

Після  здобуття Україною незалежності історики, літературознавці та краєзнавці почали вивчати спадщину митця та його біографію.

У 1993 році в Херсоні було видано збірник «Микола Чернявський – письменник, громадський діяч, педагог», а пізніше з’явилися ще два видання, присвячені митцеві – «Микола Чернявський. Літературні розвідки, бібліографічні нариси» (1998)  та «Творчі обрії Миколи Чернявського» (1998).

У 2008 році з нагоди 140-річчя від дня народження та 70-річчя з часу страти Миколи Чернявського на базі Херсонського державного університету відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Микола Чернявський і світовий літературномистецький контекст».

Того ж року науковці та дослідники життя і творчості М.Чернявського одностайно прийняли й направили за відповідними адресами відкриті звернення до Херсонської обласної ради та до Херсонської міської ради і Херсонського міського голови, до ректорату Херсонського державного університету з пропозиціями вшанувати ювіляра: організувати конкурс на кращий проект пам’ятника М.Чернявському, заснувати міську літературну премію його імені, розглянути питання про видання творів письменника та надання його імені одній з вулиць, шкіл, бібліотек Херсона.

 

У тому ж 2008 році дослідниця Людмила Корівчак успішно захистила у ХДУ кандидатську дисертацію «Лірика Миколи Чернявського: Проблеми поетики», а 2009 року за рукопис монографії «Мотиви та образи поезії М. Чернявського» отримала Всеукраїнську премію Яра Славутича.

Також у ті роки представники професорсько-викладацького складу Херсонського державного університету порушували питання про присвоєння навчальному закладу імені Миколи Чернявського.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

Збереження культурної спадщини М. Чернявського:

Музей на батьківщині: у 1987 році заснували кімнату-музей у школі с. Святогорівка (Покровський район).

Бахмутський осередок: У 1990-х роках у Бахмутському краєзнавчому музеї облаштували залу, що висвітлює роки діяльності письменника в цьому місті.

Топоніміка: На честь поета перейменовано вулицю в місті Добропілля Донецької області.

Є вулиця імені Чернявського і в Херсоні. Подробиці розповів відомий херсонський краєзнавець Дементій Білий.

Він зазначив, що у 1942 році вулицю, на якій був розташований будинок письменника, назвали на честь Миколи Чернявського.

«На той момент вулиця вже не називалася Базарна, бо комуністи встигли її перейменувати на Перекопську. Тому, з 1942 по 1944 роки Перекопська називалася вулицею Чернявського. Зрозуміло, що коли повернулася комуністична влада, вулицю Чернявського знову перейменували, бо для комуністів репресований письменник був офіційним ворогом», ‑ розповів пан Дементій.

Друге повернення імені видатного нашого письменника на карту міста сталося на початку 90-х років.

«Саме тоді міська влада виділила землю для індивідуальної забудови між Східним та Антонівкою, назвавши новий мікрорайон «Янтарний». Тоді в тому мікрорайоні вперше масово з’явилися назви на честь українських історичних діячів, письменників ти митців. Серед них з’явилася і вулиця Миколи Чернявського», ‑ повідомив Дементій Білий.

ТВОРЧІСТЬ

Перші вірші Чернявського датовані 1889 роком. Окремі збірки поезій:

«Пісні кохання» (1895)

«Донецькі сонети» (1898)

«Зорі» (1903)

Микола Чернявський брав участь у виданні альманахів «Дубове листя», «З потоку життя», «Перша ластівка»;

Він друкувався в журналах «ЛНВ», «Правда», «КСт.» тощо

В совєтський період друкувався в журналах «Життя й Революція», «Червоний Шлях», «Зоря».

Чернявський — один з найвизначніших майстрів сонета, також він писав оповідання, спогади тощо. У 1894 році переклав «Слово о полку Ігоревім».

Особливе місце посідає історична тематика: поет майстерно відтворює героїку Козаччини та Гетьманщини, зосереджуючись на епосі Богдана Хмельницького. Окрім того, його доробок багатий на щиру патріотичну лірику та мальовничі пейзажні замальовки.

Видання творів М. Чернявського:

Фундаментальне видання: «Твори» у 10-ти томах (1927–1931).

Посмертні вибірки (після реабілітації):

«Поезії» (1959) — 1 том;

«Твори» (1966) — 2 томи.