21 жовтня 1657 року в Корсуні відбулася знакова козацька рада, яка затвердила обрання Івана Виговського гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького. Ключовим рішенням ради стала ратифікація військово-політичного союзу зі Швецією, що визначило новий зовнішньополітичний курс козацької держави після смерті Богдана Хмельницького.

Прижиттєвий портрет Івана Виговського (1608-1664)

Про це пише історик Володимир Лук’янюк у статті на проєкті «Цей день в історії», інформує НОВАМЕДІА.

Шлях до булави

Після смерті Богдана Хмельницького у серпні 1657 року питання влади в Гетьманщині стало надзвичайно гострим. Хоча покійний гетьман бачив своїм наступником 16-річного сина Юрія, його молодість і брак досвіду викликали занепокоєння серед старшини. У цій ситуації на перший план вийшов Іван Виговський — генеральний писар, найближчий соратник і довірена особа Хмельницького.

Ще 4 вересня в Чигирині старшинська рада “при зачинених воротях” тимчасово поклала на Виговського гетьманські обов’язки. Вже у новій якості він підписав 16 жовтня у Корсуні договір зі Швецією. Ця угода передбачала протекторат шведського короля Карла Х Густава над “народом вільним і нікому не підлеглим” та відновлення кордонів “як за давніх князів руських”.

Легітимізація влади та внутрішня опозиція

Для ратифікації шведського договору та остаточного затвердження своєї влади Виговський скликав у Корсуні представницьку раду за участі рядового козацтва, міщан та духовенства. 21 жовтня він демонстративно склав повноваження, після чого отримав одностайне схвалення своєї кандидатури. “Ся булава доброму на ласку, а злому на карність. Потурати я в війську нікому не буду, бо Військо Запорозьке без страху бути не може”, — заявив новообраний гетьман.

Однак його обрання викликало невдоволення на Запорізькій Січі та спровокувало повстання на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем та кошовим отаманом Яковом Барабашем. Вони звинуватили Виговського у “польському походженні” та звернулися по допомогу до Москви. Гетьману вдалося придушити заколот у червні 1658 року, розбивши повстанців під Полтавою.

Від Москви до Варшави

Незважаючи на підтвердження своїх повноважень від московського царя у лютому 1658 року, Виговський відчував непевність свого становища та шукав альтернативних союзників. Провал союзу зі Швецією, яка зазнала поразки від Речі Посполитої, змусив гетьмана розпочати таємні переговори з королем Яном ІІ Казимиром.

Результатом цих перемовин стала Гадяцька угода, підписана у вересні 1658 року. Вона передбачала створення Великого князівства Руського як третьої рівноправної частини федерації з Польщею та Литвою. Проте Варшавський сейм суттєво урізав ключові положення договору, що позбавило його привабливості навіть для соратників Виговського.

Цей крок був розцінений Москвою як зрада, що призвело до повномасштабного вторгнення. Попри блискучу перемогу під Конотопом, внутрішня опозиція та тиск з боку Москви змусили Івана Виговського у вересні 1659 року зректися булави на користь Юрія Хмельницького.