В гонитві за черговим партійно-політичним «перевзуванням» мер Нової Каховки взагалі мабуть забувся заради кого він отримує посади, роздає розпорядження, одним словом займається улюбленою справою – керує.

Провести в останню путь земляка, який загинув захищаючи країну – це не обов’язок, це категоричне зобов’язання кожного керівника. Але виявилося не такого як політичний динозавр пан Коваленко.

Організація виборів для кандидата від партії НТЖ, виявилася важливішою, за організацію гідного поховання вбитого Московією героя.

31 липня у Новій Каховці відбулося прощання з загиблим воїном яке пройшло на околиці міста під палючим сонцем, серед калюж і розбитого асфальту. Ховали, ну точно не як  героя…

Олександр Бохін народився 23 листопада 1990 року у Березнегуватому Миколаївської області. 1999 року разом з родиною переїхав до Нової Каховки, де навчався у школі №10 і у місцевому електротехнічному ліцеї (ПТУ №7). Отримав технічну спеціальність. Навесні 2010 року Олександр був призваний на строкову службу. З початком російської агресії на Сході 2015-го Олександр був мобілізований до Збройних сил. Служив у сухопутних військах, згодом уклав контракт. Коли у Новій Каховці розташувалась 57 окрема мотопіхотна бригада ім. кошового отамана Костя Гордієнка, служив у ній.

За словами місцевої активістки Наталії Чернової прощання хотіли організувати на Центральній площі міста, однак міський голова Володимир Коваленко сказав, що родичі побажали провести Олександра від будинку, в якому він жив.

Таке твердження представника влади виглядає як маніпуляція. Так як всім зрозуміло в якому стані знаходилися тоді рідні і на яких емоціях вони приймали рішення. З іншого боку таке твердження викриває владу в її небажанні організувати поховання загиблого на фронті земляка.

Всі присутні були шоковані цим всім. І навіть священикам, які бачили і чули про різні гріхи в своїй практиці, і звикли стримано і коректно сприймати помилки з боку людей, було важко приховувати свої емоції від побаченого.

У своєму пості в соцмережі Фейсбук місцевий мешканець Борис Василенко зазначив:

Присутні на похованні люди і священники ПЦУ були в шоці від організації заходу прощання з загиблим воїном, до речі напередодні була нарада і мер Нової Каховки відмовив надати приміщення.

У своєму слові мер Нової Каховки говорив, що він не розуміє чого гинуть наші воїни і так далі. Не розуміє і все. І 31 липня він вчергове яскраво продемонстрував це своє прикре нерозуміння.

Протоієрей Сергій Чудинович на власній ФБ-сторінці з цього приводу зазначив наступне:

Мої добрі друзі! Вибачте за неповну трансляцію похорону полеглого воїна Олександра Бохіна! Річ у тім, що було дуже спекотно й апаратура не витримала. Ми люди бідні тому користуємось недорогими гаджетами. Відверто кажучи, я був прикро вражений підходом міської влади до питання організації похорону. Вони пояснили свою бездіяльність “бажанням родини”. імхо “бажання родини у таких випадках немає значення визначального. Як я розумію, військовий салют не погоджувався з родиною. Далі ви все самі зрозуміли, еге ж? Міська влада зобов`язана була передбачити всі обставини та забезпечити відповідний рівень поховання!!!… оця “какая разніца” обплутала суспільство з усіх боків.

Реакція Єпископа Херсонського і Таврійського. Керуючого Херсонською єпархією ПЦУ Никодима була наступною:

Так, відспівування загиблого героя в Новій Каховці 31 липня 2021 року, через більше ніж сім років від початку війни, і яка донині триває, справді відбувалося повністю біля самого під’їзду будинку загиблого, що викликало немало запитань у присутніх. На ці запитання станом на тепер важко відразу знайти притомні відповіді, бо ж, погодьтеся, це досить нетипово проводжати героя, який віддав життя, у форматі пересічного приватного похорону. Цими днями на Херсонщині звичайна для цього сезону спека, температура в тіні вдень сягає від +35С і вище. Поховання біля під’їзду відбувалося на відкритому сонці. Довелося священнослужителям попросити людей знайти парасольку, щоб якось захистити від палючих сонячних променів близьких рідних Олександра, які були у чорному траурному вбранні, які ридали від горя над гробом. Якби навіть і можна було б послатися на те, що така була воля рідних, щоб помолилися і попрощалися біля рідного дому, це було не важко реалізувати, відправивши відповідну коротку літію, яку передбачає церковний устав, біля під’їзду, і потім переміститися в якесь придатне для цього громадське місце, де можна було б урочисто вшанувати загиблого героя. Ще раз, тут йдеться не про приватну подію чи справу, бо коли агресор терзає твою країну, війна не може за визначенням бути приватною справою. Якщо не залишилося в серці місця для вдячності герою, що віддав своє життя за нас, жив поруч із нами, був одним з нас, і поки ми насолоджувалися миром, захищав нас в окопах на передовій, де і загинув, то чи тут не перетнули межу допустимої байдужості, за якою втрачається людяність і руйнується суспільний дух та суспільна мораль? Олександр пішов на Божий Суд як герой, як людина, яка віддала своє життя за друзів своїх. Коли ми підемо на Божий Суд, нам теж доведеться тримати відповідь, чи були ми людьми, адже людям є притаманним почуття вдячності, втрачаючи це почуття, ми перестаємо бути людьми. Від чого нехай вбереже, нас Господь!

Днями раніше проводив в останню путь свого земляка, який загинув на Сході України і Скадовськ. Прощання відбулося у Будинку культури з кондиціонером, влада подбала про родину загиблого.