Кінець епохи Гетьманату: як і чому Павло Скоропадський зрікся влади
14 грудня — знакова дата в історії українського державотворення. Саме в цей день у 1918 році завершилася коротка, але яскрава доба Гетьманату Павла Скоропадського.

Павло Скоропадський (1873 – 1945). Фото: www.radiosvoboda.org
Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті, інформує НОВАМЕДІА.
Під тиском обставин та повстання Директорії гетьман підписав документ, що змінив хід історії.
«Бог не дав мені сил»
Останні слова гетьмана у статусі глави держави були сповнені гіркоти та фаталізму. У своїй грамоті про зречення Скоропадський написав:
«Я, Гетьман всієї України, протягом семи з половиною місяців докладав усіх своїх зусиль, щоб вивести край з того тяжкого стану, в якому він перебуває. Бог не дав мені сил впоратися з цим завданням, і нині я, згідно з обставинами, що склалися, керуючись виключно благом України, відмовляюся від влади».
Одразу після цього влада перейшла до Директорії УНР, а Рада міністрів склала повноваження.
Хроніка падіння: від Мотовилівки до готелю «Паласт»
Криза назрівала місяць. Ще 14 листопада для повалення гетьманату було створено Директорію, яку підтримали селяни та частина військових. Вирішальним став бій під Мотовилівкою (18 листопада), де гетьманські війська зазнали поразки і були змушені відступити до Києва.
У своїх «Спогадах» Скоропадський описує атмосферу тих днів як суміш хаосу, зради та нерозуміння:
- Інформаційна війна: Директорія звинувачувала його у зраді України, а російські офіцери — у змові з Петлюрою.
- Втрата союзників: Німці, які раніше підтримували режим, визнали події “народним повстанням” і пропонували гетьману втечу літаком до Одеси. Скоропадський відмовився, бажаючи залишитися з військом до кінця.
Останні години влади
Розв’язка настала в ніч на 14 грудня. Отримавши ультиматум від Винниченка та новини про захоплення Арсеналу і Військового міністерства, Скоропадський зрозумів: це кінець.
Перебуваючи у готелі «Паласт» у турецького посланника, під звуки кулеметних черг, він прийняв найважче рішення.
«Я подумав, що є чесні люди, які будуть битися за мене, доки не отримають відомостей про те, що вони звільнені від присяги. І я одразу написав зречення від влади», — згадував гетьман.
Для Скоропадського це стало особистою трагедією: він вважав, що Україна стояла на порозі “найпліднішого етапу роботи для спасіння Батьківщини”, який було “безглуздо зруйновано”.