Інтервʼю з мером окупованої Нової Каховки: про роззброєння міста

19.08.2022
2967

У середині липня Володимир Коваленко — міський голова тимчасово окупованої Нової Каховки виїхав у бік підконтрольної України разом зі своїм заступником. 5 місяців поспіль мер з командою працювали в умовах війни під пильним наглядом нової самопроголошеної влади.

Матеріал журналістки видання Букви Софія Калан

Володимир Коваленко

— Повернімось у довоєнний час: Нова Каховка — найближче велике місто до підконтрольного Росії Криму. Війна та окупація територій Херсонщини були передбачуваними. Чи знали Ви про це?

— Не кривлю душею, інформацію про початок війни я, як і більша частина мого міста, отримав о 5-ій ранку 24 лютого. Коли почув вибухи, я зателефонував одному з керівників силових структур, який і повідомив мені про російське вторгнення. Я відверто вірив всі ці роки, що це неможливо. Але, на жаль, помилявся.

— Але ж західна розвідка буквально кричала про скупчення російських військ на кордонах країни. Президента Зеленського попереджали про майбутнє вторгнення ще у вересні 2021 року. Невже Ви, як представник влади, не знали про неминучий сценарій для прикордонного міста?

— Я завжди не міг дозволити собі полеміку — розповідати про речі, які є за межами моєї компетенції. Як це б виглядало, якби міський голова, йдучи містом, розповідав кожному зустрічному: “Люди добрі, готуйтесь, скоро війна”? Я не маю на це права. Для новокаховчан я маю бути елементом стабільності, зрозумілості, передбачуваності. Офіційних заяв від органів вищої влади не було, хоча я розумів, що є невирішене питання з Кримом, так званими “ДНР”, “ЛНР”. Тож була вірогідність трансформації хвороби Росії на розширення територій.

— Чому у Новій Каховці не було сформоване ТРО?

— У Новій Каховці був військовий підрозділ територіальної оборони, він був повністю забезпечений та оснащений. На його утримання ми завжди виділяли кошти з міського бюджету. Я з депутатами 7-го і 8-го скликання для батальйону тероборони купували білизну, ліжка, були підготовлені для них приміщення. Моїми прямими обов’язками було забезпечення батальйону. Я їх виконував. А чому сталось так, як сталось — треба запитати у тих, хто за це ніс відповідальність. Так само, як і чому зброя, яка повинна була бути у наших підрозділах, опинилась у Херсоні.

— Що відомо Вам про виведення українських силовиків із Нової Каховки перед початком вторгнення?

— Вже багато років підрозділи, що відповідають за це, не підпорядковуються органам місцевого самоврядування. Мені з цього приводу ніхто не доповідав, судячи з усього, не мав права. Силовики отримали відповідну команду від своїх керівників та покинули місто. Військовий комісар палив, деякі забирав документи, згодом теж виїхав. Але правда така: на ранній ранок 24 лютого у Новій Каховці залишились тільки ДСНС, простіше кажучи — мнсники.

— Чому у перші й найважливіші дні війни Ви не виходили на зв’язок, не давали інформації чи порад мешканцям?

— Перші три дні не було з приводу чого звʼязуватись та про що говорити. 24 лютого російські війська не заїхали у місто. Вони стояли на Каховській ГЕС та зайняли вулиці, що ведуть до неї. Наступного дня їх представники зайшли у приміщення нашого виконавчого комітету, 20 хвилин поговорили, а потім сталась якась колотнеча й вони знову втекли з Нової Каховки. Лише 26 лютого армія РФ окупувала місто повноцінно. Про що тут говорити? Коли у місто зайшла чужа влада, і ми – у небезпеці, я мав знати, чи буде у Новій Каховці електроенергія, постачання води, чи доступні будуть харчові продукти та медикаменти. Я мав для себе зрозуміти, як я мав вчиняти, щоб не вляпатись — не зробити якихось дій, які б поставили під сумнів мою законослухняність, та чи не перейшов я у лабіринт тих людей, які співпрацюють з окупантами. Вже на четвертий день ми відкрили диспетчерський пункт, який приймав тисячі дзвінків від мешканців й намагалися розв’язувати їхні проблеми.

— З якою метою Ви зберегли пам’ятник Леніну, який зараз окупанти встановили на головній площі міста?

— Ми не дикуни, бо ламати — багато розуму не треба. Комунальне підприємство, як своє майно, як у цивілізованому місті, зняло його та відвезло на склади. Кожного року, коли у місто приїжджало Контрольне ревізійне управління перевіряти фінансову-господарську діяльність, то запитували, чи не розтягли памʼятник Леніну, він же бронзою оббитий. Єдиний намір його збереження був у тому, щоб у майбутнього використовувати памʼятник Леніну у музеї, як експонат тоталітарного режиму. Це треба памʼятати, хай би розповідали люди дітям: “Погнали на Колиму твого діда-прадіда завдяки цьому дядькові”. Я завжди казав, що емоції та азарт не мають забирати здоровий глузд: сьогодні ми каменюці накинемо петлю на шию, а завтра виникне бажання живій людині це зробити.

— Багатьох чиновників окупанти забирали на “підвал”, якщо ті не погоджувались на співпрацю з ними або продовжували гнути свою патріотичну лінію. Як викрадення обійшло Вас?

— На третій день повномасштабної війни, коли російські військові чини увійшли у мій кабінет, вони мені сказали, що я зможу продовжувати працювати на своєму робочому місці, а поруч зі мною буде сидіти представник нової влади й слідкувати за моєю діяльністю. Я категорично відмовився. Мені 65 років, я 20 років працював на підприємстві – від майстра до заступника директора заводу, ще 20 років керую містом. Я співпрацювати не буду ні з ким. Я відкрито навіть сказав Леонтьєву (від ред. — Володимир Леонтьєв – ставленик окупантів на посаду мера Нової Каховки), що я буду обслуговувати місто, до поки це можливо, а вони хай не втручаються у справи, в яких не розуміються.

За годину я зібрав речі з кабінету й пішов працювати у будівлю комунального підприємства. Нова Каховка була керованою у багатьох сферах мною до червня. Згодом почався процес “віджимання” закладів освіти, медицини, комунальних підприємств. Окупанти намагались тиснути на мене, щоб я повпливав на мешканців, вчителів, лікарів та підприємців. Але я казав, що не допущу того, щоб мої внуки цурались свого діда, а вони (від ред. — військові РФ) нехай роблять, що хочуть, у них же автомати й сила. Більше вони мене не чіпали.

— На початку березня відбувся найбільший проукраїнський мітинг в історії міста. Чи підтримували Ви ініціативу, чи були присутні?

— Ми з іншими міськими та сільськими головами Херсонщини були на звʼязку та прийняли рішення, що присутні на мітингу ми бути не можемо. Щойно ми вийдемо — нас посадять “на підвал”, а залишити громаду без керування ми не могли. Але всі наші начальники відділів, управлінь та секретар міської ради особисто за моїм наказом брали у мітингу участь.

— Вища влада дає вказівки громадянам про виїзд з Херсонщини, проте не зазначає, чия це зона відповідальності, та хто має організовувати безкоштновну евакуацію? Мешканці переконані, що з Вашим 20-річним досвідом при владі, вмінням домовлятись та, найголовніше, коли у розпорядженні Вашого заступника – десятки автобусів, евакуювати мешканців на підконтрольну Україну – більш ніж реально. Нині цим питанням займаються волонтери, тож чи сприяєте Ви вивезенню людей?

— За останні 10 днів з Херсонщини на підконтрольну Україну вивезено близько 1000 людей, це за словами народного депутата Сергія Козиря. З цим питанням нам дуже допомагають волонтери, але я не можу надавати ні їх прізвищ, ні місця чи часу зборів на майбутні евакуації, бо саме так я наражаю цих людей на небезпеку. Не так багато залишилось мешканців у місті, щоб інформація про безкоштовну евакуацію до них не дійшла.

— Чи надходить нині у місто українська гуманітарна допомога та медикаменти?

— З першого дня війни й до сьогодні з підконтрольної України на територію Нової Каховки не надійшла готівкою жодна копійка. 3200 пенсіонерів залишились без виплат взагалі. Ми, разом із супермаркетами та хлібзаводом, запустили такий механізм: 3,8 мільйона гривень сконцентрували через переукладення угоди між “Укрпоштою” та цими структурами. Нам вдалось за два з половиною місяці виплатити людям пенсії. Коли ми знаходились у місті, мої заступники їздили за 250 км за інсуліном для мешканців, возили людей в Херсон на операції й на пологи. Нині ми так само, як і з евакуацією, робимо постачання гуманітарки — тишком-нишком й ніякої звітності у соціальних мережах.

— Чи обговорюється на засіданнях з нардепами та іншими посадовцями питання викрадень проукраїнських депутатів, журналістів, цивільних?

— Так, обговорюється. Стосовно викраденого депутата Ігоря Протоковіло — я офіційно направив листа до Сергія Козиря з проханням долучитись до сприяння звільненню Ігоря. У нас є інформація по кожній громаді Херсонщини з приводу викрадень мирних. Пару днів тому у Києві відбулась одна з нарад за участю міжнародних громадських організацій, Червоного хреста, де вкотре обговорювались чисельні зникнення цивільних.