13 грудня, Україна згадує видатного військового діяча часів визвольних змагань. Рівно 161 рік тому в місті Олександрівськ (нині Запоріжжя) народився Віктор Зелінський — генерал-поручник Армії УНР та командир 1-ї Української стрілецької дивізії.

Віктор Зелінський. Фото: www.kult.km.ua

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті, інформує НОВАМЕДІА.

Козацьке коріння та імперська кар’єра

 Віктор Зелінський походив зі старовинного роду, коріння якого сягало часів Богдана Хмельницького. Військовий хист проявився у нього змалку. Зелінський отримав блискучу освіту: закінчив Псковський кадетський корпус, а згодом — Костянтинівське та Михайлівське артилерійські училища у Петербурзі.

До початку Першої світової війни він вже мав звання генерал-майора та досвід російсько-японської війни. За бойові заслуги був нагороджений орденом Святого Георгія. Однак переломним моментом у його житті став полон під час Першої світової та ув’язнення у таборі Бішосферд (Саксонія).

Створення “Синьожупанників”

 Саме у 1918 році, перебуваючи в еміграції, Зелінський розпочав формування Першої української козацької дивізії з військовополонених-українців. Цей підрозділ увійшов в історію як “Синьожупанники” (через характерний колір однострою).

Повернення дивізії до Києва стало випробуванням. Як зазначають історики, генерал опинився між двох вогнів: пацифістськими настроями Центральної Ради та недовірою німецьких союзників, яких лякало існування потужного українського підрозділу.

Боротьба за незалежність та дипломатичний фронт

 Після розформування дивізії за часів Гетьманату Скоропадського, Зелінський не полишив боротьбу. Наприкінці 1918 року він приєднався до антигетьманського повстання під проводом Симона Петлюри.

У 1919 році, отримавши звання генерал-поручника, Зелінський перейшов на дипломатичну роботу. Він займався надважливою місією — переговорами щодо звільнення українських полонених в Італії та інспекцією українських військ у Польщі.

Життєвий шлях генерала завершився в еміграції. Віктор Зелінський помер у 1940 році в окупованому нацистами Сопоті (Польща), залишивши по собі пам’ять як один із розбудовників української армії.