«Початкову освіту отримав у 1-ій Покровській земській школі, потім — у 2-х класовій ЦПШ при Базюковому монастирі на Херсонщині», ‑ так писав в автобіографії під назвою «Мій короткий життєпис» військовий і громадський діяч, педагог, просвітянин; командир сотні Сердюцького полку ім. гетьмана Петра Дорошенка Андрій Зуй.

Народився Андрій Зуй 16 жовтня 1893 року у селі Покровське Херсонського повіту Херсонської губернії.

Покровське ‑ це скоріш за все сучасне місто Апостолове у Дніпропетровській області. Як відомо, територія тодішнього Херсонського повіту виходила за  межі сучасної Херсонської області.

Після навчання в Церковно-приходській школі при Базюковому монастирі, Андрій у серпні 1910 року вступає до Херсонської учительської семінарії, яку закінчив у серпні 1914 року.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Про херсонських безвірників

У листопаді того ж року Андрій Зуй починає працювати вчителем в Шестернянській 2-х класовій школі Херсонського повіту. У цій школі пан Андрій вчителював до липня 1916 року, а потім його призвали до війська. У той час йшла Перша світова війна, в якій Російська імперія брала безпосередню участь. Спочатку він служив у  36-му  пішому запасному полку. У червні того ж року Андрія Зуя прийняли юнкером до Чугуївської військової школи. По закінченню якої він був направлений у званні прапорщика до 1-го Українського пішого запасного полку, що стояв тоді в Києві.

Після тих подій Андрія Зуя перевели до Сердюцького полку імені гетьмана Петра Дорошенка на посаду молодшого старшини, опісля він командував сотнею.

Автори Коваль та Моренець у книзі  «Подєбрадський полк» Армії УНР пишуть, що за час перебування в цьому полку Андрій Зуй брав участь в усіх головніших подіях, які відбувалися протягом грудня 1917 року та січня 1918 року. Бої у Києві та його околицях, похід на Бахмач, потім похід в напрямку Полтави, бій в Дарниці, облога і здобуття Арсеналу та інших захоплених москалями пунктів, оборона Києва проти армії Муравйова та інших.

Після того як полк вийшов з Києва, Зуй залишив військо, скориставшись  правом учителів на демобілізацію.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Іван Зубенко — емігрант з Херсона, який обрав смерть замість зради

Вже з кінця квітня 1918 року Зуй починає працювати вчителем у Новобузькій земській початковій школі. У серпні того ж року його перевели до Грушівської 2-х класової земської школи Херсонського повіту, де він працював до кінця липня 1919 року.

Грушівка (у 1952–2016 рр. ‑ Ленінське) — село в Україні, центр Грушівської сільської територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області. Колишній центр Грушівської волості. Сучасне село виникло під час будівництва Каховської ГЕС, коли на нове місце переселили мешканців двох історичних сіл — Грушівки та Кута, територія яких була затоплена водосховищем. Село розташоване неподалік селища Нововоронцовка.

Свою вчительську роботу Андрій Зуй використовував для українізації громадського життя села та навколишніх сіл. Він долучився до заснування «Просвіти», аматорських театральних гуртків, співочих товариств, бібліотек, українізації шкіл тощо. Але його праця на розбудову українського середовища у волості була недовгою. Вже у липні 1919 року його мобілізували до армії Денікіна, де він служив солдатом. Відомо, що приблизно у 20-х числах грудня 1919 року він з частинами армії Денікіна потрапив до Криму, а вже на початку січня 1920 року був вивезений на лікування до Болгарії. Там Андрій Зуй звертався до посла УНР.

Ось що він писав в своїй автобіографічний книзі: «У квітні я звернувся до посла УНР в Болгарії з проханням допомогти переїзду до української армії, але виїхати зміг лише в листопаді. На кордон України прибув в день переходу Армії за Збруч».

Відомо, що румунська влада інтернувала його разом з другою кулеметною  бригадою армії УНР.

З 1921 року до середини 1923 року Андрій Зуй перебував у різних таборах для інтернованих.  Після виходу з останнього ‑ працював фабричним робітником у Румунії.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Микола Чернявський. Повернення із забуття

У 1925 році він подав заяву на вступ до Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), де навчалося багато колишніх вояків УНР, проте її відхилили. Дослідники називають основною причиною відмови недостатній рівень освіти, хоча Зуй мав учительську кваліфікацію.

Українська господарська академія в Подєбрадах була провідним освітнім центром для емігрантів, забезпечуючи вищу аграрну та технічну освіту. У цей період, зокрема у 1925—1926 навчальному році, академія функціонувала як основний осередок для формування української еміграційної інтелігенції, де діяла Українська академічна громада.

За наявною інформацією Андрій Зуй помер в еміграції. Місце поховання та обставини смерті невідомі.  

У Херсоні та на батьківщині Андрія Зуя сьогодні немає жодних згадок про нього — воїна, який боровся за Україну в часи Визвольних змагань, та просвітителя, який робив українською степову Україну. «Совєцька влада»  цілеспрямовано стирала пам’ять про українців, які чинили опір імперії. Минуло понад 30 років незалежності, але держава так і не вшанувала пам’ять славетного українця. Поки імена патріотів минулого залишаються забутими, говорити про справжнє очищення від імперської спадщини зарано. Андрій Зуй заслуговує на місце в сучасному українському просторі — як символ боротьби і жертовності. Час це виправити.

Тарас Бузак