ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ—Одеса, яка століттями славилася як багатонаціональне місто свободи, торгівлі та культури, у жовтні 1905 року стала ареною однієї з найтрагічніших сторінок історії Російської імперії.

Про це повідомляє  УІНП.Одеса, інформує НОВАМЕДІА.

Після проголошення Жовтневого маніфесту, що обіцяв певні свободи, чорносотенні організації («Союз русского народа» та подібні групи) організували масове насильство проти єврейської громади, звинувативши її в «революції» та «розвалі імперії». Це була не стихійна «народна лють», а свідомо спрямований терор, за яким часто стояли або мовчки спостерігали поліція та війська.

Хронологія трагедії

Погроми в Одесі мали місце ще в XIX столітті (1821, 1859, 1871, 1881 роки), але апогеєм став жовтень 1905-го. Після маніфесту 17 жовтня натовпи, підбурювані чорносотенцями, протягом кількох днів (здебільшого 18–22 жовтня) громили єврейські квартали. За офіційними даними поліції, загинуло понад 500 осіб, з них понад 400 — євреї. Інші джерела називають 300–800 і навіть до 1000 убитих євреїв, тисячі поранених (лікарні прийняли щонайменше 600 людей), понад 1600 зруйнованих чи пограбованих будинків, крамниць і помешкань. Тисячі сімей втратили майно, а сотні дітей стали сиротами.

Поліція та війська в більшості випадків не втручалися або навіть сприяли погромникам. Це було частиною імперської політики: відвернути гнів народу від самодержавства та придушити революційні настрої за рахунок меншин.

Єврейська громада Одеси під ударом

На початку XX століття євреї становили близько третини населення Одеси і відігравали ключову роль в економіці, торгівлі та культурному житті міста. Погром став для них не лише фізичним винищенням і економічним пограбуванням, а й глибокою психологічною травмою, що передавалася поколінням. Це був державно толерований терор, спрямований на залякування та дискредитацію революційного руху.

Не вся Одеса мовчала: приклади солідарності

Важливо підкреслити: погроми чинили не «вся Одеса» і не «весь народ». Серед української інтелігенції, студентів, робітників і представників інших громад були ті, хто:

• переховував єврейські родини;
• допомагав пораненим;
• створював загони самооборони;
• публічно засуджував насильство.

Лідери українського визвольного руху того часу також виступали проти антиєврейських погромів, наголошуючи, що євреї — співгромадяни в спільній боротьбі проти імперського гніту. Ці приклади людяності й солідарності показують, що навіть у найтемніші часи знаходилися ті, хто зберігав гідність і мораль.

Корінь зла: імперська стратегія

Одеський погром став частиною загальноімперської хвилі насильства 1905 року. Російський режим свідомо використовував антисемітизм як інструмент:

• для боротьби з революцією;
• для відволікання уваги від соціальних проблем;
• для збереження контролю через розкол суспільства за національною ознакою.

Чорносотенці діяли під гаслами «православ’я, самодержавство, народність», перетворюючи побутові та політичні напруження на криваве насильство.

Урок історії для сьогодні

Пам’ять про одеські погроми — це насамперед пам’ять про конкретних жертв, а не суху статистику. Це нагадування про відповідальність держави за злочини проти меншин і про небезпеку, коли влада маніпулює ненавистю для збереження влади.Сьогодні, коли імперські ідеології знову оживають і породжують насильство, історія Одеси 1905 року вчить: правда, солідарність між громадами та протидія пропаганді ненависті — єдиний спосіб запобігти повторенню трагедій.Одеса завжди була і залишається містом багатьох культур. Її справжня історія — це не лише яскраві фасади й легенди, а й уроки болю, спротиву та людяності, які варто пам’ятати.