Простен Добромисл з Устя-Зеленого

05.03.2026

Юліан Панькевич – талановитий український художник кінця XIX – початку XX ст. Його творчість була яскравою, а особисте життя – складним. З його ім’ям пов’язане становлення українського мистецтва тих років.

Юліан Панькевич

Український літератор, художник та громадський діяч Юліан Панькевич (псевдо Простен Добромисл) народився 4 липня 1863 року в містечку Устя-Зелене (нині село Монастириської громади Чортківського району Тернопільської області). Сучасне село знаходиться на межі Тернопільщини та Івано-Франківщини, на лівому березі річки Дністер. Устя-Зелене відоме з 1436 року. Магдебурзьке право містечко отримало у 1548 році майже разом з Тернополем. З 1564 року Устя-Зелене – центр староства. З 1785 року воно належало до Заліщицького, згодом Станиславівського циркулу Австро-Угорщини. Статус містечка Устя-Зелене мало до 1914 року. У 1940 році декілька місяців село було центром однойменного району.

Батько Юліана, Іван Панькевич (за іншими даними – Яків, Яким), був відомим церковним малярем. Відомості про його матір відсутні. В дитинстві разом з батьком він переїздить до села Васютинці на Рогатинщині, а потім і у самий Рогатин. Відомо, що з 1868 по 1870 роки його батько розмальовував місцеві церкви. Тут Юліан закінчив початкову школу.

З 1875 по 1884 роки майбутній художник навчався у Бережанській гімназії. Ця гімназія на ті часи була відомим навчальним закладом, учнями гімназії в різні роки були відомі літератори – Маркіян Шашкевич, брати Огоновські, Лев Лотоцький, брати Лепкі, Михайло Яцьків, Франц Коковський, Михайло Рудницький, і художники – Яків Струхманчук, Михайло Мороз, Володимир Савчак.

Юліан Панькевич під час навчання значно поглибив професійні навики з рисунку і живопису.

Цікавий факт. Історики, які вивчають біографію митця розповідають, що у 1883 році він давав уроки малювання Богдану Лепкому, який щойно почав навчатися в гімназії.

Богдан Лепкий ось так писав про цей період свого життя: «Приходив до мене на лекцію двічі в тиждень, себто в середу й суботу пополудні, бо тоді в гімназії не було пополудневої науки».

Богдан Теодор Нестор Лепкий, або Богдан Лепкий, псевдоніми: Федір Кригулецький, Сент Брень, Петро Тихий, Нестор, Ярослав Марченко, Л. Богдан, Нестор Л., Онисим, Тойсам. — український педагог, прозаїк, поет, мистецтвознавець, літературознавець, літературний критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник. Син Сильвестра Лепкого, брат Левка і Миколи Лепких, батько Лева Ростислава Лепкого. Він народився на хуторі Кривеньке на Тернопільщині, помер у Кракові 21 липня 1941 року.

Відомо, що під наставництвом Юліана Панькевича Лепкий намалював портрети діда о. М. Глібовецького, батька, матері, українських поетів і гімназійних вчителів.

За словами Б. Лепкого, «то була неординарна особистість». У творі «Казка мойого життя» він писав про Панькевича: «Невеличкого росту, сухорлявий, все дуже гладко виголений і старанно вдягнений. Сорочка, як сніг, біла. Мав годинник і носив золотий перстень. Це мені дуже імпонувало. Та ще мав він доволі довгі, вузькі пальці з гострокінчастими нігтями. Пальці були все чисті, а нігті аж світилися».

Згадують, що саме Панькевич вплинув на Богдана Лепкого у виборі навчального закладу після закінчення гімназії. За його порадою Лепкий вступив до Віденської Академії Мистецтв.

Саме у Бережанах у Панькевича виявилися перші ознаки нервової недуги, що супроводжувала його протягом усього життя.

Наприкінці ХІХ століття Товариство львівських студентів «Академічне Братство» організувало канікулярну мандрівку (пішки, підводами і потягом) по Східній Галичині. Серед учасників мандрівки були Іван Франко (закінчив подорож у Хоросткові), художники Корнило Устиянович, Микола Івасюк та Юліян Панькевич, співак Євген Гушалевич.

Учасники мандрівки відвідали Тернопіль, Прошову та Микулинці, Конопківку, Теребовлю, Говилів, Хоростків, Гусятин, Чортків, Угринь, Нижнів.

У Нижневі їх зустрічали відомі громадсько-політичні та державні діячі Галичини. Потім потягом, через Ягільницю, Улашківці, Більче-Золоте, Бедриківці, вони подорожували до Заліщик, через Дністер ‑ у Кіцмань і Чернівці.

Ця студентська подорож закарбувалася в малюнках Ю. Панькевича, на яких зображено руїни давнього монастиря у селі Семенів біля Теребовлі, Теребовлянський замок, портрети юнака в капелюсі та дівчини з Угриня. Відомо, що студентське товариство мало намір видати альбом подорожі з мапою і малюнками митців, проте з невідомих причин альбом не видали. Про цю студентську подорож відомо з поліцейського донесення львівському намісництву Галичини, під назвою «Третя мандрівка руської молодежі».

Малюнки Ю. Панькевича зберігаються у Львівському Національному музеї.

Після тієї мандрівки Панькевич повернувся до маєтку графа Войцєха Дзєдушицкого ‑ свого мецената. Згодом він продовжував навчатися у Віденській Академії Мистецтв (1885-1887 роках, два семестри).

Під час перебування у Надвірній на Прикарпатті митець створив кілька ікон для церкви в селі Денисів, проте їхня подальша доля залишається невідомою. В той же період майже одночасно померли його тато та мама. На день народження сина відбувся похорон батьків.

Відомо, що у селах Прикарпаття він організовував хори, навчав малярству, оформляв хати-читальні, розписував церкви, записував фольклор тощо.

У 1892 році Панькевич переїхав до Львова, де став співзасновником і секретарем «Товариства для розвою Руської штуки», пропагував національне мистецтво. На виставці цього товариства Панкевич виставив акварелі Христа і Богородиці у вишиванках на тлі галицьких краєвидів. Церковна газета писала, що автор намалював образи «в костюмах Грицька і Параски».

Юліан Панькевич зіграв важливу роль у становленні Михайла Бойчука як митця.

Михайло Бойчук — український художник, засновник «бойчукізму», національного мистецького стилю, що поєднував візантійські традиції з європейськими новаціями та українським народним мистецтвом.

Панькевич зумів заручитися підтримкою Наукового товариства ім. Шевченка та митрополита Андрея Шептицького для подальшого навчання здібного юнака. Саме він відкрив молодому митцеві основи церковного малярства — іконопис та книжкову мініатюру.

Треба зазначити, що увесь цей час художник важко хворів. Його життя супроводжували тяжкі психічні розлади, від яких він лікувався у Львові.

Тоді його дружина працювала вчителькою. Про дітей відомостей немає. Є свідчення, що після війни Панькевич розірвав стосунки з сім’єю.

Особистою трагедією для митця були його політичні прорадянські погляди.

Незадоволений польським режимом, він плекав ілюзії щодо щасливого й заможного життя в радянській Україні. Його природна романтичність та довірливість завадили йому збагнути прірву між спогадами про Київ 1903 року та новою радянською реальністю, яка докорінно змінила політичний ландшафт і систему людських цінностей.

У жовтні 1932 року художник переїхав до Харкова (тоді — столиці УРСР). Мешканці села Чесники біля Рогатина, де він провів кілька років і створив чимало різножанрових полотен, організували йому почесні проводи. До потяга в Рогатині митця везли підводою, демонструючи глибоку повагу до його праці та особистості.

Харківський етап життя Ю. Панькевича пов’язаний з роботою в Історичному музеї імені Г. Сковороди. Його колега, Сергій Бєсєдін, залишив по собі цінні спогади про ці роки, проте навіть вони не проливають світла на загадкову смерть художника. Біографічні дані різняться: імовірними роками смерті вважають 1933, 1934 або 1935 рр. Трагічний фінал митця оповитий здогадками — від версії про самогубство через падіння з висоти до припущень про його страту репресивною машиною НКВС.

Смерть Юліана Панькевича збігається з періодом масового терору проти української інтелігенції («Розстріляне відродження»), що робить версію про НКВС дуже ймовірною.

Творча спадщина

Твори Панькевича зберігаються в музеях Львова, Прикарпаття, Тернополя.

Також дослідникам відомо, що існують образи для іконостасів церков, створені Панькевичем на Тернопіллі.

Можна згадати:

ікону «Пресвята Трійця» для мурованої церкви Перенесення Мощей Святого Миколая в селі Іванє над Дністром (тепер – Іване-Золоте Заліщицького району);

За неперевіреними даними, він також намалював образи для сільських церков ‑ Різдва Пресятої Богородиці у Заставцях, Святого Дмитрія у Швейкові.

Портрети: Миколи Костомарова; Тараса Шевченка; Івана Франка та інші.

Також Панькевич писав жанрові композиції та пейзажі.

Митець проілюстрував книги Володимира Гнатюка, Антона Крушельницького, Гната Хоткевича, Василя Щурата та інших. У1903 році здійснив художнє оформлення антології української поезії «Акорди» (упорядник Іван Франко).

Юліан Панькевич наслідував реалістичний напрямок у малярстві. Серед найвідоміших його творів такі:

«Пейзаж зі скалами в Бубнищі»;
«Теребовлянський замок»;
«Повернення з ярмарку»;
«На сільському майдані»;
«Рибалки над Прутом»;
«Хмельницький закликає козаків на повстання»;
«Тарасове горе»;
«Подільський пейзаж»;
«Дніпро»;

Юліан Панькевич ‑ автор сатиричних куплетів, казок, оповідань, перекладів, статей у періодичних виданнях.

Нині в Рогатині діє садиба-музей М. Угрина-Безгрішного, в якій є експозиція про Панькевича. З 1993 року в школі села Устя-Зелене діє кімната-музей Юліана Панькевича.