25 жовтня, виповнюється 104 роки з дня початку Другого зимового походу — останньої відчайдушної спроби регулярної Армії Української Народної Республіки відновити державність шляхом партизанської боротьби.

Про це пише історик Віктор Крупина у статті на проєкті «Цей день в історії», інформує НОВАМЕДІА.

 Ця операція, що мала на меті підняття загальнонаціонального повстання проти більшовиків, стала трагічним завершенням Української революції 1917-1921 років.

Після підписання Ризького миру в березні 1921 року, який фактично закріпив радянську владу в Україні та змусив Польщу припинити підтримку УНР, українська армія опинилася в таборах для інтернованих. Керівництво УНР на чолі з Симоном Петлюрою було змушене перейти до повстанських методів боротьби.

Для підготовки операції було створено Повстансько-партизанський штаб, який очолив талановитий генерал-хорунжий Юрій Тютюнник.

План і зрада

Ідея походу полягала в тому, щоб трьома групами увійти на територію України та об’єднати розрізнені селянські повстання, які спалахували проти політики «воєнного комунізму».

Волинська група (879 бійців) на чолі з самим Тютюнником мала стати головною ударною силою і прямувати на Київ.

Подільська група (374 бійці) під командуванням Михайла Палія (згодом Сергія Чорного) мала відтягнути на себе увагу ворога.

Бессарабська група (близько 300 бійців) Андрія Гулого-Гуленка виконувала відволікаючу функцію в районі Тирасполь-Одеса.

Однак операція від початку зіткнулася з величезними проблемами. Виступ неодноразово переносився, що зашкодило конспірації. Польська сторона вкрай незадовільно забезпечила бійців зброєю. До того ж, до літа 1921 року чекістам вдалося придушити найбільші осередки селянського опору.

Як з’ясувалося пізніше, про плани походу докладно знала радянська розвідка. «Навіть в самому штабі Тютюнника були большевицькі аґенти», — згадував колишній прем’єр УНР Ісаак Мазепа, називаючи, зокрема, підполковника Снігіріва та сотника Заярного.

Трагічний фінал

Першою у ніч на 25 жовтня кордон перейшла Подільська група, але після кількох боїв була змушена з боями повернутися до Польщі. Бессарабська група свій виступ фактично провалила.

Основна Волинська група Юрія Тютюнника перейшла кордон 4 листопада. Їм вдалося на короткий час захопити Коростень, але на переслідування повстанців була кинута 9-а кавалерійська дивізія Григорія Котовського.

Фатальний бій відбувся 17 листопада під Малими Миньками. Виснажені та погано озброєні повстанці були розбиті. Кульмінацією трагедії став масовий розстріл полонених: 22-23 листопада біля села Базар більшовики стратили 360 українських бійців.

Самому Юрію Тютюннику з невеликим загоном вдалося вирватися і повернутися до Польщі. Проте в 1923 році він став жертвою складної спецоперації ДПУ: його виманили на територію УСРР нібито для керівництва новим повстанням, заарештували й у 1930 році розстріляли.

Другий зимовий похід, попри неймовірний героїзм його учасників, став останньою спробою армії УНР збройним шляхом відновити незалежність України.