Семен Гулевич — одна з маловідомих постатей в історії футболу Херсонщини, хоча він був видатний гравець і тренер, заслужений майстер спорту. Він залишив свій слід не лише в історії славетного київського «Динамо», але й, що найголовніше, в історії спорту рідного краю.

Його роль для Херсонщини є особливою, адже він був у числі новаторів команди «Спартак» — першого професійного футбольного клубу області. Спробую розкрити маловідомі сторінки його футбольного життя.

Семен Дмитрович Гулевич народився 10 травня 1927 року у селі Верхні Торгаї Нижньосірогозького району Херсонської області. Проте, за деякими джерелами, місце народження Семена вказано як Дмитріївськ, тоді Сталінський округ (нині Донецька обл.).

Семен був третім сином після Василя та Володимира. У 1930 році у нього народилася сестра Любов. У 1935 році Гулевичі переїхали на постійне місце проживання до селища Асканія-Нова.

Про його батька, Дмитра Мартиновича, відомо, що був він родом із заходу України. У Першу світову війну він служив кларнетистом у військовому оркестрі. До другої світової війни його батько щонеділі грав в асканійському саду у складі селищного оркестру на кларнеті та скрипці. Займався дрібним ремонтом, слюсарною справою.

Мати Семена, Марфа Семенівна, походила з великої та заможної селянської родини Могильницьких, що у 19-ому столітті переселилася на Південь України із західної частини України.   До війни вона працювала завгоспом на туристичній базі Асканії-Нова, після війни стала домогосподаркою.

Один з братів майбутнього футболіста після другої світової війни працював токарем, слюсарем. Ще один брат – Володимир Гулевич – після 1945 року працював партійним секретарем у Новотроїцьку, потім в Асканія-Новій.

Молодша сестра – Любов Дмитрівна – після навчання в Херсонському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова та література» викладала в місцевій школі.

Сам Семен Гулевич у  довоєнний час закінчив 8 класів. Під час війни його вивезли до Німеччини на примусові роботи, де він працював на заводі. Син футболіста Владислав згадував, що батько в повоєнні роки був звільнений з полону.

«Він працював на заводі у Вайнбергу і був звільнений американцями в 1945 році. Американці пропонували йому залишитися в США, але він повернувся назад»,- розповів Владислав Гулевич. 

Через деякий час він вступив до морехідного училища, а по закінченні почав займатися улюбленою справою — цирковим мистецтвом. Семен всерйоз захопився ілюзійним жанром, став активно брати участь у концертній самодіяльності, показував трюки. Був надзвичайно артистичним, пластичним, багато часу приділяв фізичній підготовці, ходив по канату, займався балансуванням, жонглюванням.

У 1948 році він поїхав з Асканії-Нова. Тоді ж він по-справжньому захопився футболом.

Свою футбольну кар’єру Семен Гулевич розпочав того ж року, виступаючи за херсонський «Спартак». Хоча є свідчення, що він вже грав за Спартак у 1947 році. В ті роки за команду херсонського «Спартака» дебютували багато майбутніх зірок херсонського футболу, такі як: Анатолій Лук’яненко, Михайло Гуденко, Віктор Чокас, Володимир Теляк, Іван Воропаєв, Олександр Левченко, Микола Залєщук, Григорій Гончаров, Ярослав (в інших джерелах – Яков) Альтерович, Сергій Рижиков, Олексій Дудочкін та інші. Тренували команду Микола Заворотний та Петро Пузиревський. Того року «Спартак» посів сьоме місце, залишивши позаду досвідчені команди Ужгорода, Миколаєва, Харкова та інших міст. Це одне з найбільших досягнень херсонців за всю історію існування команди майстрів. В тому сезоні майже в усіх матчах грали такі футболісти, як Віктор Чокас, Олександр Левченко. Без замін зіграв і Семен Гулевич.

Щоб зменшити витрати на переїзди, у 1948 році команди були розділені на підгрупи. «Спартак» потрапив до підгрупи «Б» (Друга група, зона тодішньої УРСР). У зимовий період з нього вибули найкращі гравці: Микола Залєщук – у «Динамо» (Київ), Володимир Теляк – у «Локомотив» (Запоріжжя), Ярослав (Яков) Альтерович – у «Спартак» (Львів), на їх заміну прийшли молоді місцеві футболісти. Тоді ж до команди прийшов і Семен Гулевич.

А вже у 1949 році його запросили до команди дублерів київського «Динамо».

Слід зазначити, що в ті роки динамівці Києва, ще не відзначалися успіхами. В перші повоєнні роки саме дублери, серед яких грав Семен Гулевич, проклали шлях до низки майбутніх перемог киян на Всесоюзному чемпіонаті.

У сезоні 1949 року динамівські дублери посіли перше місце й отримали спеціальний приз Всесоюзного комітету у справах фізичної культури та спорту. Тоді команді пророкували велике майбутнє.

Ось що писав «Совєтский спорт» від 30 червня 1949 року:

«… Турнір дублюючих складів цього сезону проходить у завзятій боротьбі. Впевнено лідирує київське «Динамо», – команда, рівна за силами деяким основним колективам. Такі нападники, як Коман, Мушта, Дерфій, півзахисник Юст, захисники Гулевич, Гажо, найближчого року, безперечно, постійно гратимуть за основний склад. Команду киян вирізняють колективна гра, напористість, продумані дії біля воріт супротивника…»

Ця ж газета  у жовтні 1949 року зробила висновки сезону:

«Отже, вперше переможцями всесоюзних змагань з футболу для дублюючих команд виявилися не москвичі, а кияни. Успіх динамівців Києва, які завоювали приз… Граючи за основний склад, молоді футболісти – захисники Гулевич і Годнічак, півзахисник Юст, нападники Сенгетовський, Коман, Дерфій – проявили себе з найкращого боку, наочно довівши, що в колективі зростає гідна зміна майстрам футболу…»

Футбол у колишньому Радянському Союзі був суто аматорським, тому в одній команді з Семеном Гулевичем грали хлопці абсолютно різних спеціальностей. Саме з новини в газеті ми дізнаємося, що у 1949 році Семен Гулевич  працював артистом у херсонському театрі.

Той же «Совєтский спорт» писав таке:

«Селянин Михайло Коман (надалі провідний форвард киян і тренер. Провів за основний склад «Динамо» в чемпіонатах колишнього СРСР 169 ігор, 68 голів) із села Виноградове на Закарпатті, артист Херсонського театру Семен Гулевич (35 матчів за киян у чемпіонатах колишнього СРСР), учень 10-го класу Олег Макаров (його не без підстав вважають основоположником київської воротарської школи. У чемпіонатах  колишнього СРСР провів 205 матчів), службовець Ернест Юст (відомий футболіст, потім тренер. За основний склад киян 123 гри, 2 голи), вчитель Василь Гажо, слюсар Олександр Щанов (20 матчів у чемпіонатах колишнього СРСР) – ось основне ядро футбольного колективу дублерів київського «Динамо», які завоювали у всесоюзних змаганнях 1949 року перше місце та спеціальний приз Всесоюзного комітету у справах фізичної культури та спорту».

Паралельно з футболом, за спогадами його колег-одноклубників, Семен Гулевич, будучи артистом Херсонського театру, опановував професію фокусника.

Одноклубник Гулевича по київському «Динамо» Олег Макаров згадував: «У його руках увесь час змінювали одна одну то «чарівні» мотузочки, які самі зав’язувалися і розв’язувалися, то склянки, з яких не виливалася вода, навіть коли їх перевертали догори дном, то кульки, що зникали і знову з’являлися казна-звідки…»

Наступного сезону Чемпіонату тодішнього СРСР класу «А» Семен Гулевич активніше залучається до основної команди «Динамо» Київ. На жаль, 13 місце з 19-ти не дало змоги киянам занести цей сезон до свого активу. Тоді першість здобув московський ЦДКА, а призерами стали одноклубники киян з Москви та Тбілісі.

Московський «Спартак», що фінішував 5-м, на наступний сезон у 1951 році до складу своїх дублерів включив і колишнього київського динамівця.

Семен Гулевич пограв у спартаківському дублі недовго і того ж року повернувся до Києва, але не в «Динамо»… Його зарахували до команди майстрів київського будинку офіцерів, що виступала з 1952 року у класі «Б» всесоюзного чемпіонату.

Новий клуб Семена Гулевича успішно грав на регіональному рівні. Армійці з Києва, почавши виступати у 1947 році, у 1949 та 1951 роках  стали чемпіонами тодішньої УРСР, але у всесоюзній першості найвищим досягненням був лише вихід до кубкового півфіналу 1952 року. У 1953 році Гулевич перейшов до дніпропетровського «Металурга».

Цей рік був напрочуд вдалим у плані спортивних досягнень для Семена Гулевича та його одноклубників – команда вперше у своїй історії вийшла до півфіналу розіграшу Кубка колишнього СРСР, і лише програш єреванському «Спартаку» зупинив «Металург» за крок від фіналу.

У 1955 році «Металург» виступає у 1-й зоні тодішньої УРСР класу «Б», але посідає всього-на-всього 10-ту позицію.

Цей сезон виявився для Гулевича останнім у складі «Металурга». Наступні 4 роки своєї спортивної кар’єри він проведе у колишньому Дніпродзержинську (зараз – Кам’янське), граючи за місцевий «Хімік», – тоді щойно сформований.

У 1959-му році команда Гулевича закінчила сезон на 11 позиції. Цей рік став останнім у футбольній кар’єрі Семена Гулевича.

Після завершення своєї футбольної кар’єри з початку 1960-х років Семен  Гулевич зі своєю родиною проживав у Запоріжжі. За словами його сина, в Запоріжжі Семен Гулевич був одним із засновників футбольної школи для місцевого «Металурга».

Після завершення роботи у футбольній школі родина Гулевичів зіткнулася з фінансовою скрутою.

«І батько, за наполяганням матері, влаштувався на завод «Комунар». Його умовою працевлаштування стала опіка над заводською командою «Торпедо», –  згадує Владислав Гулевич.

У 1997 році Георгій Суркіс запросив Семена Гулевича на святкування 70-річчя «Динамо» (Київ), де вшановували всіх ветеранів. Окрім подарунків та уваги преси, їм було призначено довічну пенсію від клубу.

Семен Гулевич пішов із життя у 2004 році.

Як футболіст Семен Гулевич зіграв за такі команди:

• 1948 рік, ймовірно 1947 рік – «Спартак» Херсон
• 1949-1950 роки – «Динамо» Київ (35 матчів за киян у чемпіонатах колишнього СРСР);
• 1951 рік – «Спартак» Москва» (дублери);
• 1951-1953 роки – «БО» Київ;
• 1953–1955 роки – «Металург» Дніпропетровськ;
• 1957–1959 роки – «Хімік» колишній Дніпродзержинськ (зараз – Кам’янське).