У 1917 році український рух у Таврії та Криму залишався слабким через багаторічну політику русифікації, що зводила нанівець культурні й політичні прояви української ідентичності. Лютнева революція докорінно змінила ситуацію: у регіоні швидко активізувався український національний рух.

Уже в березні 1917 року в Сімферополі відбулися перші великі збори українців, на які зібралися сотні солдатів і офіцерів місцевого гарнізону, про це повідомляє Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, інформує НОВАМЕДІА.

. Згодом на з’їзд гарнізону прийшло понад 7 000 військовослужбовців. У травні 1917 року було засновано Сімферопольську українську громаду на чолі з гімназійним учителем Климченком. Тоді ж український рух проявив себе яскраво: 17 травня вулицями Сімферополя під українськими прапорами пройшла хода близько 15 000 солдатів, а 24 травня, під час святкування Шевченківського дня, було проголошено створення 1-го Сімферопольського українського полку імені гетьмана Петра Дорошенка.

Кульмінацією став Перший з’їзд українців Таврійської губернії, який відбувся 25–26 серпня (12–13 серпня за старим стилем) 1917 року в Сімферополі. Це була перша масштабна спроба політичної самоорганізації українців у Криму та Північній Таврії, що водночас ув’язувалася із загальноукраїнським визвольним рухом.

Були присутні інтелігенція, вчителі, священики, військові, а також селяни, багато з яких прибули в солдатських шинелях після фронтів Першої світової війни. Делегати з’їзду обговорювали питання автономії України, українізації освіти, створення українських шкіл і преси, а також поширення української ідеї в селах. Для цього навіть розробили спеціальну інструкцію з агітації — практичний посібник для просвітницької роботи серед сільського населення.

Не всі сили ставилися до цих зусиль прихильно. Тимчасовий уряд у Петрограді та губернська адміністрація Таврії розглядали український рух як небажану загрозу територіальній цілісності росії. Особливо жорстку позицію займав губернський комісар Микола Богданов, який відкрито конфліктував як з українськими, так і з кримськотатарськими активістами. Він постійно перешкоджав українізації військових частин, забороняв публічні заходи та висловлював недовіру до місцевих просвітянських ініціатив. У липні 1917 року Богданов демонстративно відмовився брати участь у нараді губернських комісарів, організованій Українською Центральною Радою.